БЗкошт: Спільнокошт Земляків

Громадська організація «Центр розвитку громад» у 2022 році започаткувала розмовний клуб «Українська весело» у форматі групи самодопомоги.
Ініціатива була реалізована упродовж травня-серпня за підтримки Ресурсного центру ГУРТ. З вересня проєкт буде продвжено в рамках діяльності Боярського ЦСПР.
Клубні зустрічі будуть проводитися щосереди о 16.00. Крім того, обговорюється можливість зустрічатися кожної першої суботи місяця, о 12.00.

Про розмовний клуб “Українська весело”.

Основний принцип діяльності групи – це об’єднання людей з різним рівнем знань української мови задля спілкування та взаємодопомоги. Члени клубу вигадали такий дотепний розподіл ролей у групі:
а) «Пташенята» – ті, хто геть не розмовляє українською або ж робить це вкрай нерішуче і з великою кількістю помилок. Роль в групі – їм приділяється основна увага, їм допомагають, підтримують, огортають особливою увагою. І вони ж допомагають потім новачкам: їх досвід перших кроків є неоціненним.
б) «Горобці» – ті хто вже впевнено «цвірінькає» українською, але все-таки з деякими помилками чи збиваючись на суржик. Роль у групі – додавати жвавості спілкуванню з Пташенятами, демонструвати, що помилок можна не боятися.
В) «Сови» – це ті, хто добре володіє українською мовою. Роль у групі: виправляти помилки, ставити вимову, давати навчальні вправи.
Таким чином, група діє на засадах взаємодопомоги. Окремі члени клубу проводять лінгвістичні вправи, читають мінілекції, показують артикуляційні вправи (і «пташенята» також). Під час спілкування вони допомагають один одному, розказуючи про свій досвід переходу на українську, виправляючи помилки і всіляко підбадьорюючи.
У роботі клубу наявна яскраво виражена психологічна компонента. Психолог проводить вправи на розвиток впевненості в собі, зняття напруги, вміння розслабитись чи сконцентруватись.

Основний принцип – це пов’язати у свідомості членів розмовного клубу українську мову з позитивом. Тому назва «Українська весело» геть не випадкова. На групі реально є місце сміху: члени групи роблять смішні вправи, розповідають українські анекдоти, цікаві історії зі свого життя чи комічні випадки, які трапилися з їх знайомими.
Арсенал вправ дуже різноманітний: члени клубу читають українською вірші, дитячі казки, цікаві факти про Україну та про тварин. Отримують вправи на переклад, на правила ведення діалогу тощо.
Метафоричні карти – це постійний атрибут клубних зустрічей, але служать вони не стільки як психологічний інструментарій, скільки як поштовх до спільних обговорень в парах чи трійках або ж для міні-виступів з висловленням своєї точки зору.
Улюблені традиційні вправи – це різноманітні цікаві вправи з іграшками. Приміром, кожен член клубу розповідає, чим він схожий на іграшку, яку перед тим витягнув наосліп чи, навпаки, сам обирає іграшку, яка символізує його сьогоднішній настрій. Іграшки також можуть бути героями мінівистав «лялькового театру» і дійовими особами діалогів, які розігрують учасники в парах.
Вік учасників різний – від 10 років до 80+. Серед учасників є вимушені переселенці.
Теми – виключно позитивні. Серед принципів діяльності групи, зокрема такі:
(1) «Ми полишаємо всі наші негаразди за порогом цієї будівлі, щоб бути спокійними й щасливими тут і зараз».
(2) «Ми шукаємо й знаходимо позитив – у житті, в нашому оточенні, в наших одногрупниках».
Гості – регулярно на групу приходять гості, які пропонують увазі членів нові знання, корисні вправи, короткі виступи, що вписуються в тематику, завдання та принципи групи.

Відгуки про групу самодопомоги «Українська весело. Розмовний клуб»

Мар’яна:
Як і всі проєкти, які реалізовує ГО «Центр розвитку громад», «Українська весело» є надзвичайно ресурсним і необхідним проєктом. Сюди приходять дуже вмотивовані люди, які усією душею бажають говорити українською, а спеціалісти, долучені до діяльності групи, максимально сприяють і підтримують як внутрішньо переміщених осіб, так і мешканців громади. Вдячні ЦРГ за ініціативу та допомогу!

Алла:
Я дуже рада, що знайшла таку групу, де маю можливість вчитися розмовляти українською. На групі збираються люди позитивні й життєрадісні. Мені дуже комфортно в цьому середовищі, і я кожного разу очікую на нові зустрічі.

Анастасія:
Нові знайомства, позитив, підтримка, турбота, стабільність, жага пізнання нового, допомога, втілення мрій, різноманіття, очікування – все це для мене синоніми «Українська весело». Дякую організаторам!

Оксана:
Я завжди чекаю вівторка, бо в цей день я біжу на «Українську весело». Мені дуже подобаются наші заняття, наше спілкування, наші розмови, різноманітні ігри. Ви мене надихаєте, я пишаюся нами! Ми всі «вау»!

Галина:
Кожен з нас, хто народився в Україні або постійно проживає в наші країні, має знати рідну мову та вдосконалювати її. Знання рідної мови свідчить про високу освіченість, духовність, культурність людини. Група самодопомоги «Українська весело» є тим необхідним ресурсом, який мотивує та надає можливість заговорити українською. Зовсім скоро людина, що не знатиме української мови, викликатиме неповагу. Дякую організаторам та учасникам групи за можливість удосконалити мову та познайомитись з вмотивованими людьми, які здатні до необхідних і важливих змін, щоб нарешті заговорити українською! Ви просто неймовірні!

Вікторія:
Велика подяка організаторам групи «Українська весело». Заняття відбуваються у дружній атмосфері. Я щоразу із задоволенням відвідую заняття.

Світлана:
Дуже дякую, що є така цікава та корисна група. Душевно, весело, завжди багато спілкування. Приємні та відкриті люди, з якими цікаво провести час, та поділитися особистим. Для мене ця група – це і натхнення, і підтримка, і допомога, як комусь іншому, так і собі.

Людмила:
Наша група “Українська весело” для мене є фантастичним за своєю цінністю джерелом позитиву, енергії та психологічного ресурсу. Я дивлюся на жінок, які поступово, але наполегливо вдосконалюють свою українську, шліфують вимову, практикують навички вживання в повсякденному мовленні питомо українських слів, і вони мене неймовірно надихають. Я пишаюсь своєю роллю «сови», тобто знавця української мови, який допомагає іншим. Але часом наші «пташенята» виправляють нас – тих, хто ніби краще знає українську. Адже це група самодопомоги і ми всі допомагаємо один одному.
Завдяки нашому розмовному клубу особисто я стала більше фокусувати увагу на нечасто вживаних, але неймовірно влучних і гармонійних за своїм звучанням словах, цікавитися їх походженням. Навіть, на перший погляд, нудна історія зміни правопису української мови при наближенні виявилася повною драматичних і навіть детективних сюжетів.
«Українська весело» для мене – ще одне з численних підтверджень, що в житті є безліч цікавого навіть там (може, насамперед саме там), де все видається знайомим і буденним, і що відкриття нового приносить неймовірне задоволення. І що українці всі разом і кожен сам по собі – унікальні люди, і що ми обов’язково переможемо.

Лола:
Я дуже хотіла знайти таку групу щоб можна було вчиться розмовляти українською. І сталось чудо: така група з’явилася. Для мене це місце, де ми вчимося правильно розмовляти та допомагаємо один одному. Для мене це дуже важливо.

Лідія:
«Українська весело» – це не стільки про нашу рідну мову, як про людей, які, не зважаючи на складну ситуацію, не втрачають позитиву, підтримують один одного. Мені тут насправді весело й дуже затишно. І нехай ми не завжди спілкуємося досконалою українською, безпечна атмосфера під час наших зустрічей допомагає почати говорити українською нарешті всім. А ще я помітила, що такі ініціативи, які вирують так, як ця – збирають багато гостей, які хочуть приїхати і поділитися чимось корисним з іншими. Вдячна тим, хто це організував!

Ніна:
Чому я прийшла на групу самодопомоги «Українська весело»? Хочу розмовляти українською мовою, хочу зустрічатися з цікавими людьми, яких запрошує Марія Іванівна, Надія Олександрівна і Георгій. На заняттях вивчаємо мову, робимо психологічні вправи, необхідні для сьогодення та життя. Зустріла дуже потрібних, професійних, сердечних викладачів, вони вчать українській мові з жартами, піснями, анекдотами, читанням віршів, казок – все українською, все весело, все підтримує здоров’я, бажання жити в Україні, зміцнює віру в перемогу. Я росіянка, в Україні з 1971 року, чоловік – українець, проживав з батьками в Петербурзі з 5 років до 1971 року. «Я – російськомовний український націоналіст» – такий лозунг у нього був на Майдані. Я теж вважаю себе українкою. Я дитячий кардіоневролог, працюю в Києві, розмовляла з хворими і їх батьками російською мовою, а зараз – суржиком.

Наталя:
«Українська весело» – саме так називається Клуб, який започаткувала Марія Кириленко зі своєю командою і який проходить вже не тільки щовівторка, але й щочетверга.
Для кого? Для тих, хто хоче вчити українську, спілкуватись українською легко, мати коло однодумців і, навіть думати українською. Саме такий підхід – легкий, а не напружений; вільний, а не примусовий; спілкуючись і виправляючи один одного весело й невимушено – як на мене, дуже важливий…

Ірина:
Група «Українська весело» – це справжня, реальна, дієва підтримка для тих, хто опановує українську, хто на шляху початку смакування нашої солов‘їної. Це – глибини психології та мовознавства, загорнуті в жарти та сміх.

Георгій:
Дуже вдячний групі самодопомоги «Українська весело». Чесно кажучи, це – щось!!! Це прорив у вивчені української мови. Чому? Тому що це цікаво, захопливо, це нестандартний підхід до освоєння розмовної мови. Кожна зустріч – це квест, новий рівень, жарти, розмови, психологічні вправи. Це як маленьке свято в колі друзів, де затишно й весело, це зустріч, з якої не хочеться іти. І це пізавально: я дізнався досить багато цікавих висловів, історії, граматики. Я зрозумів, що все, що я знав, це просто крихти… Тільки подумайте: у нашій мові близько 256 тисяч слів! Виявилось, що вивчати мову я тільки почав, хоч й думав, що знаю її добре. Найбільше мені подобається особливий спосіб вивчення. Не сидіти за книжками чи слухати уроки, а реально вільно відчувати мову, колективно спілкуватись, грати, жартувати, перекладати, висловлювати свої емоції та ще десятки способів, які застосовуються при навчанні. І дуже цікаво самим придумувати щось нове для групи і потім це проводити! І виправляти один одного і допомагати один одному – це реально група самодопомоги. Я вірю у гарне майбутнє групи, бо бачу, що це дає реальний результат. Це супер, це кльово, це весело, це повчально, це завжди гарний позитивний настрій.