БЗкошт: Спільнокошт Земляків

Страшні події, що вирують на сході України, викликають тривогу за наших воїнів-захисників. Все більше людей долучається до волонтерського руху, щоб підтримати наших українських хлопців на передовій. Війна не залишає байдужим нікого – ні дорослого, ні дитину, ні навіть зовсім маленьких діточок. Малюки турбуються про майбутнє України, готують для солдат смачні гостинці, пишуть листи, передають обереги.

До Києво-Святошинського центру соціально-психологічної реабілітації населення завітала бабуся маленької дівчинки Насті і розповіла директору ЦСПР Ангеліні Лахтадир історію великої любові маленького серця до своєї Батьківщини, до її захисників.

…Майдан розпочався в 2013 році, коли Настусі було трохи більше двох років. Дівчинка на власні очі спостерігала спочатку по телевізору, як народ України відстоює свою свободу та незалежність. Бабуся з мамою дитинки декілька раз возили Настю на Майдан, де вона на власні очі бачила палатки, барикади, людей, що сотнями тисяч виходили боронити свободу і гідність України…. Її маленьке серце було сповнене любов’ю до Вітчизни та боліло за наших героїв. Неодноразово сім’я Насті передавала продукти та теплі речі на Майдан. Настя брала у цьому активну участь, хотіла, чим могла, допомогти українцям перемогти.

Під час розстрілів на Майдані вона все розуміла і страшенно переживала, ставала перед іконами і по-своєму, по-дитячому молилася за долю України, долю українців, що стояли на Майдані. Дитина молилася за душі загиблих Небесної сотні та за одужання поранених.

У Боярці теж був свій майдан, Настя в колясці брала участь у мітингах , бачила на власні очі блок-пости. На день прапора маленька дівчинка гордо несла прапор України від Міської ради до РАЦСу, де дітки робили обереги солдатам.

А потім почалася війна… Настя захотіла передати нашим захисникам власноруч зроблені подарунки. У дві бандеролі поклали цукерки та її аплікації для воїнів АТО, які волонтери передали нашим захисникам. Рівно через тиждень до сім’ї Настусі зателефонував солдат. Виявилося, що він також із Боярки, Настя почала спілкуватися з ним по телефону. Юрій Васьківський – наш земляк – надіслав Насті фото з передової, де він зображений із її подарунками, і поступово став найкращим другом сім’ї Насті. Мама Насті надіслала Юрію фотографію дівчинки в українському вбранні, і як пізніше з’ясувалося, її фотографія пересилалася від бійця до бійця і стала своєрідним оберегом для наших захисників. Коли Юрій повернувся на ротацію, відбулася довгоочікувана зустріч сімей Юрія та Настеньки.

Настя разом із мамою та бабусею часто ліпили пиріжки та вареники з картоплею та капустою. Смаколики відвозили до Київського госпіталю, разом з якими передавали і Настені малюнки, аплікації, на котрих вона обов’язково писала побажання солдатам та добрі слова, бажала повертатися додому цілими та неушкодженими. Передаючи нашим бійцям обереги, янголяток та малюнки, Настя поступово знайомилася з солдатами, які теж ставали друзями родини дівчинки.

Якось дівчинка навіть передала на передову свою улюблену іграшку, зайчика, з яким вона любила спати. Вона сказала, що звірятко завжди охороняло її під час сну, тож тепер нехай оберігає наших захисників, адже сама вона вже не боїться – всю країну захищають справжні герої.

Настя молиться, щоб війна нарешті закінчилася, любить Україну всім серцем, завжди з гордістю каже, що вона – українка.