Чи підлягає мобілізований звільненню з роботи?

За загальним правилом п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП призов або вступ працівника на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу буде підставою припинення трудового договору. Однак та ж норма передбачає: коли йдеться про призов працівника на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, то він не буде звільнений зі свого “цивільного” місця роботи.

Це правило уточнює норма ч. 3 ст. 119 КЗпП. Її дія поширюється на працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на таку службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану. Для них передбачено збереження місце роботи та посади. Більше того – за рахунок бюджетних коштів їм компенсують середній заробіток на підприємстві (в установі чи організації), де вони працювали на час призову. Тривалість збереження роботи та виплати компенсації – до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року. При цьому не важлива форма власності відповідної юрособи: це правило діє як для державних чи комунальних, так і для приватних підприємств.

До речі, не нараховують на виплати та не утримують єдиний внесок, податок на доходи та військовий збір із виплат, що компенсують з бюджету в межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Аналогічну норму містить абз. 1 ч. 2 ст. 39 Закону про військовий обов’язок. Він же передбачає збереження на рівнозначний строк за мобілізованим місця навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання.

Норми ч. 3 ст. 119 КЗпП, ч. 2 ст. 39 Закону про військовий обов’язок діють стосовно громадян України, які були призвані на військову службу, починаючи з 18.03.14 р. на підставі Указу № 303.
А ось коли указані мобілізовані працівники продовжують військову службу у зв’язку з прийняттям на військову службу за контрактом, то місце роботи (посаду) та середній заробіток на підприємстві за ними зберігають більше ніж на один рік (ч. 4 ст. 119 КЗпП).

Увага, зміни!Із 11.06.15 р. завдяки Закону № 433 змінили ч. 3 ст. 119 КЗпП. Відтак вона діє щодо працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану. У чинній редакції указана норма передбачає, що за такими працівниками зберігаються місце роботи, посада й компенсується з бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, у яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності, на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації.

Окрім того, за працівниками, призваними під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв’язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу за контрактом (але не більше ніж на строк укладеного контракту) зберігаються місце роботи, посада й компенсується з бюджету середній заробіток роботодавцям, у яких вони працювали на час призову (ч. 4 ст. 119 КЗпП).

Зверніть увагу: гарантії, передбачені ч.ч. 3-4 ст. 119 КЗпП, зберігаються також за працівниками, які під час проходження військової служби отримали поранення (інші ушкодження здоров’я) та перебувають на лікуванні в медзакладах, а також потрапили в полон або визнані безвісно відсутніми. Зазначені гарантії діють до дня, наступного за днем узяття зазначених осіб на військовий облік у військкоматах після їхнього звільнення з військової служби в разі закінчення ними лікування в медзакладах (незалежно від строку лікування), повернення з полону, появи їх після визнання безвісно відсутніми або до дня оголошення судом їх померлими. Відповідне правило запрацювало 15.04.15 р. завдяки Закону № 259, коментар до якого можна знайти в газеті “Все про бухгалтерський облік” № 41 за 2015 р., стор. 17.