БЗкошт: Спільнокошт Земляків

Термін «паніка» походить із грецької і дослівно означає підсвідомий жах, який викликає бог лісів Пан. У сучасному розумінні — це нераціональний нестримний страх, зумовлений дійсною чи уявною загрозою. Паніка може виникати на індивідуальному рівні, а може бути масовою. Вона блокує раціональне мислення, підштовхує до необачної поведінки, провокує безглузді спонтанні вчинки. Верх беруть емоції, інстинкт самозбереження та стадне почуття.

Завбачливість чи паніка?
Найбільшу кількість жартів, «фотожаб», глузливих чи осудливих коментарів у соцмережах викликав ажіотаж із закупівлею у надмірній кількості харчів та засобів гігієни. Правди ніде діти — відчуття «повної комори» гріє душу й діє заспокійливо. Важко сказати, що лежить в основі нашого бажання запастися харчами — тваринний інстинкт натягати в нірку запасів, генетична пам’ять з часів голодоморів, сімейні перекази про те, як пращури помирали чи померли від голоду, пам’ять про випробування не таких уже й далеких 90-х… За будь-яких умов, якщо вас заспокоює наявність базових запасів, не соромтесь. При розумінні витоків тривоги, яку так хочеться втамувати, ви з легкістю зможете контролювати свій інстинкт самозбереження та спадкові страхи. Головне — знати міру і пам’ятати: часом важливіше не ЩО ви робите, а ЯК це відбувається. Цілком нормально раціоналістично закупити певну кількість необхідного на найближчий час. А ось істерично хапати все підряд, втрачаючи людську подобу в гонитві за зайвим пакетом гречки, якраз і називається «піддаватися паніці».

Приклад правильної поведінки чи паніка?
Відповідальна роль випадає на долю тих, до кого прикута увага багатьох земляків: вони мають демонструвати приклад спокійної виваженої поведінки. Політики, відомі діячі культури, лідери думок не можуть дозволити собі щонайменшу легковажність щодо дотримання правил безпеки. Від публічних людей залежать життя їхніх фанатів, симпатиків, соратників — усіх, хто їх наслідує. І не менш небезпечною може бути публічна демонстрація страху, розгубленості або ж надмірної (на межі параної) обережності. Тож доведеться тримати баланс між цими крайнощами.

Пофігізм чи паніка?
Можливо, вам доводилося бачити тих, хто демонстративно нехтує правилами безпеки, веде себе зухвало й необережно? Хто вони? Відчайдушні сміливці? Фаталісти? Пофігісти? А може, звичайні панікери, які показною бравадою прикривають свій страх і розгубленість? Як би там не було, вони більше заслуговують на співчуття, аніж на наслідування. Щось із ними не так — за їхнім прагненням бути поміченими можуть критися самотність, бажання привернути до себе увагу та відчути, що вони комусь не байдужі.

Обізнаність чи паніка?
Вірус новий, не вивчений, вакцини та ліків від нього наразі не існує… Так само немає довіри до вітчизняної медичної системи… Наша тривога, на жаль, цілком обґрунтована. Природно шукати інформацію про те, як убезпечити себе та сім’ю від цієї пошесті, як правильно діяти у разі підозри на зараження. Але в умовах, що склалися, дуже легко скотитися до постійного панічного пошуку новин. Більше того, може виникнути небезпечна для людини залежність від «страшилок» — адже панічна, гостра, трагічна новина спричиняє викид адреналіну. Тож дуже швидко психологічна залежність може підсилитись фізіологічною, яку ще важче долати.

Повністю статтю читайте в журналі «Фармацевт-практик»