Будьте уважні – з ознаками того, що ваша дитина піддається шкільному цькуванню (булінгу), можна ознайомитись у нашій попередній статті. А зараз декілька порад батькам на тому етапі, коли шкільне цькування вже виявлено.
Якщо ваша дитина – жертва булінгу
(1) Чого не варто робити, якщо ваша дитина жертва:
- Миттєво втручатися за будь-якого конфлікту, не даючи часу сторонам самим залагодити ситуацію.
- Радити дитині: самотужки протидіяти цькуванню, не звертати уваги, давати здачі, ображати у відповідь, просто перетерпіти складний період.
- Давати дитині зрозуміти, що вона «сама винна» через «неправильну» поведінку, спосіб життя чи ще щось.
- Намагатися самотужки «розібратися» з кривдником дитини чи її батьками в стилі претензій, звинувачень, докорів і погроз.
- Повністю покладатися на вчителів і адміністрацію школи, не контролюючи ситуації.
- Відмовлятися від переведення дитини в інший навчальний заклад, якщо ситуація зайшла занадто далеко.
(2) Що робити, якщо ваша дитина жертва:
- Тримати баланс і пам’ятати, що небезпечними є крайнощі: як недбаліть та ігнорування проблеми, так і надмірна паніка та емоційне розкручування проблеми.
- Довіряти дитині та її здатності вчитися долати життєві негаразди.
- Якщо є підозра у систематичних випадках фізичного насилля, не зволікайте. На жаль, іноді буває, що повторювана фізична агресія може наростати – аж до загрози здоров’ю. У цьому випадку повідомляється шкільна адміністрація, а в разі її бездіяльності – поліція. Ви маєте шанс не лише захистити свою дитину, але й покласти край цькуванню як явищу в конкретному навчальному закладі.
- Якщо ви пересвідчилися, що дитина піддається психологічному цькуванню, повідомте класного керівника, шкільного психолога, дирекцію школи. При цьому чітко сформулюйте проблему, називаючи речі своїми іменами. Наполягайте, що булінг – це насамперед проблема школи і лише потім – жертви та її мучителя. Коли явище отримує своє визначення та однозначну оцінку, можна розраховувати на адекватне реагування. Повернення до замовчування вже не буде.
- Не дозволяйте заплутати себе розбірками конкретних ситуацій – хто що сказав чи зробив і хто більше винен. У цьому випадку ви потонете в деталях і почнете грати в гру насильника «а що я зробив?». Тому говоріть лише про загальну картину.
- Дайте дитині зрозуміти, що вона не одна і що ви на її стороні. Виявляйте до неї любов, говоріть із нею, діліться своїми спогадами про аналогічні ситуації з ваших шкільних років. Знайдіть, за що хвалити сина або доньку, щоб підвищити самооцінку, подарувати впевненість у собі.
- Проаналізуйте, чи все гаразд у вашій сім’ї. Зверніться до незалежного психолога, який не включений у шкільні процеси. Будьте готові до довготривалої роботи з фахівцем над оздоровленням родинних стосунків.
- Спробуйте дуже обережно з’ясувати, які зовнішні чинники (з-поміж тих, що піддаються коригуванню) могли послужити приводом до цькування (надмірна вага, неохайність, недотримання правил гігієни, неприємні для оточуючих звички, нетиповий одяг тощо). Спільно з дитиною працюйте над поліпшенням ситуації.
- Допоможіть дитині обрати хобі, гурток, в якому їй буде комфортно і цікаво і який їй подарує нових друзів зі схожими смаками та захопленнями.
- Віддайте дитину до спортивної секції, що зміцнить її фізично та додасть впевненості у собі.
- Вчіть дитину навичкам впевненої поведінки, вмінню відстоювати свої інтереси, захищати свої кордони, гідно триматися, чітко формулювати думку, голосно відповідати. Спільно напрацюйте набір стандартних відповідей на дражнилки та образи.
- Допомагайте дитині мріяти, вибудовувати плани, уявляти себе в світлому майбутньому, підніматися над буденністю, отримувати стимул працювати над собою.
- Зважте всі «за» та «проти» переведення дитини в інший клас чи навчальний заклад. Врахуйте, що це лише один із паралельних способів вирішення проблеми. У новому учбовому закладі дайте дитині можливість почати все з чистого аркушу: нікому не розповідайте про справжні причини переходу (вигадайте якийсь нейтральний привід). Водночас не спішіть із таким рішенням – можливо, це булер має піти зі школи, а не ваша дитина.
- Якщо мова йде про кібербулінг (цькування в соціальних мережах), допоможіть дитині «почистити» від агресорів свої акаунти, змінити налаштування або взагалі видалити свої сторінки.
Якщо ваша дитина – булер
- Не виправдовуйте свою дитину, не намагайтесь звинуватити в усьому жертву цькування, вчителів, школу… Водночас прослідкуйте, щоб з вашої дитини не зробили цапа-відбувайла: шкільна адміністрація має визнати свою частину провини за неприпустиму ситуацію.
- Допоможіть дитині понести відповідальність за те, що вона накоїла: вибачитись, відшкодувати збитки за рахунок чогось, про що вона мріяла, тощо.
- Пам’ятайте, що ваша дитина потребує любові й допомоги так само, як і той, кого вона ображала. Засудження конкретних вчинків, пояснення їх неприпустимості має супроводжуватися виявами підтримки, формуванням відчуття, що разом ви подолаєте всі негаразди.
- Зверніться до психолога. Пам’ятайте, що послуги фахівця потрібні і дитині, і вам. За його допомогою спробуйте розібратися, чому ваша дитина вдалася до агресії, що не так у вашій сім’ї, вихованні, сімейних традиціях, поведінкових стереотипах.
- Подумайте, чи ваша дитина не відчуває себе жертвою домашнього насилля: те, що ви називаєте «вихованням», дитина може сприймати як психологічні тортури.
- Проаналізуйте, чи не є поведінка вашої дитини віддзеркаленням того, як ви ставитесь до свого оточення. Чи часом не дозволяєте собі критикувати інших, кепкувати з них, роздратовано відгукуватися, акцентуватися на національності, соціальному статусі, способі життя… Ви можете це робити мимохіть, позаочі, в сімейному чи дружньому колі, ніколи не переходячи до особистих образ. Але ваше ставлення до інших людей може відбиватися в дитячій душі, як у кривому дзеркалі, – у гіпертрофованому та спотвореному вигляді. Ви лише говорите – а дитина вже діє.
- Оберіть для дитини таку спортивну секцію, в якій вона матиме вихід своїй енергії та прагненню до лідерства.
- Задіюйте в своїй душі й відповідно в душі дитини такі емоції та почуття, як співпереживання, доброта, милосердя. Подумайте, які добрі справи ви разом могли б робити, кого рятувати, кому допомагати, співчувати…
Якщо ваша дитина – свідок або вимушений учасник знущань
Є ще одна, найбільш масова категорія жертв булінгу. Це пасивні свідки знущань – німі, безсилі, залякані спостерігачі. Так само, як і ті, що приєдналися до терору з остраху стати наступною жертвою.
У свідків знущань психологічні травми можуть бути такими ж відчутними, як і у жертв. Почуття провини та сорому через участь у тортурах може супроводжувати людину все життя. Свідкам та вимушеним учасникам булінгу також потрібна допомога психолога та підтримка батьків. Вони мають «перетравити» отриманий негативний досвід, осмислити міру своєї відповідальності, роль людини в закритій системі, виробити стереотипи відповідальної поведінки на майбутнє. З усіма дітьми, що стали учасниками процесів, пов’язаних з булінгом, потрібно багато розмовляти, обговорювати аналогічні ситуації, переглядати фільми за темою тощо.
За яких умов можливе цькування
Булінг можливий у школі через загальну нездорову атмосферу, відсутність системної виховної роботи і недопрацювання з боку шкільних психологів.
Але випадки цькування трапляються і в цілком благополучних та за всіма критеріями безпечних навчальних закладах. Тому вкрай важливо, щоб перший випадок водночас став останнім. І це справжній виклик професіоналізму та виваженості педагогічного колективу.
Завдання батьків у цьому контексті – проконтролювати ситуацію:
- Пересвідчитись, що відбулося адекватне реагування на випадок булігу зі сторони всіх сторін конфлікту та всіх причетних.
- Речі названо своїми іменами. До учнів донесено інформацію, що вони не «дражнять», «грають», «приколюються» і «стібуться», а цькують, знущаються та піддають тортурам.
- Проведено службове розслідування стосовно вчителів, які або потурали, або були ініціаторами шкільного цькування.
- Вжито елементарних заходів безпеки: діти на перервах не залишаються без нагляду дорослих, в школі відсутні неконтрольовані закапелки, де булери можуть познущатися зі своїх жертв.
Батьки мають право ініціювати (а за потреби – і профінансувати) встановлення в навчальному закладі відеоспостереження. Батьки також можуть допомогти вчителям завантажити дітей цікавими спільними проектами, екскурсіями та волонтерською діяльністю, яка актуалізує в дитячій душі доброту, співчуття, турботу про постраждалих, стареньких, тварин тощо.
Читайте за темою також:
1.Булінг: етапи вирішення проблеми
2.Про булінг, або шкільне цькування. Вступ до теми.
4.Булінг, або шкільне цькування: поради школярам
5.Булінг, або шкільне цькування: поради вчителям
За матеріалами статті Марії Кириленко
