БЗкошт: Спільнокошт Земляків

Будьте уважні – з ознаками того, що ваша дитина піддається шкільному цькуванню (булінгу), можна ознайомитись у нашій попередній статті. А зараз декілька порад батькам на тому етапі, коли шкільне цькування вже виявлено.

Якщо ваша дитина – жертва булінгу

(1) Чого не варто робити, якщо ваша дитина жертва:

Миттєво втручатися за будь-якого конфлікту, не даючи часу сторонам самим залагодити ситуацію.
Радити дитині: самотужки протидіяти цькуванню, не звертати уваги, давати здачі, ображати у відповідь, просто перетерпіти складний період.
Давати дитині зрозуміти, що вона «сама винна» через «неправильну» поведінку, спосіб життя чи ще щось.
Намагатися самотужки «розібратися» з кривдником дитини чи її батьками в стилі претензій, звинувачень, докорів і погроз.
Повністю покладатися на вчителів і адміністрацію школи, не контролюючи ситуації.
Відмовлятися від переведення дитини в інший навчальний заклад, якщо ситуація зайшла занадто далеко.

(2) Що робити, якщо ваша дитина жертва:

Тримати баланс і пам’ятати, що небезпечними є крайнощі: як недбаліть та ігнорування проблеми, так і надмірна паніка та емоційне розкручування проблеми.
Довіряти дитині та її здатності вчитися долати життєві негаразди.
Якщо є підозра у систематичних випадках фізичного насилля, не зволікайте. На жаль, іноді буває, що повторювана фізична агресія може наростати – аж до загрози здоров’ю. У цьому випадку повідомляється шкільна адміністрація, а в разі її бездіяльності – поліція. Ви маєте шанс не лише захистити свою дитину, але й покласти край цькуванню як явищу в конкретному навчальному закладі.
Якщо ви пересвідчилися, що дитина піддається психологічному цькуванню, повідомте класного керівника, шкільного психолога, дирекцію школи. При цьому чітко сформулюйте проблему, називаючи речі своїми іменами. Наполягайте, що булінг – це насамперед проблема школи і лише потім – жертви та її мучителя. Коли явище отримує своє визначення та однозначну оцінку, можна розраховувати на адекватне реагування. Повернення до замовчування вже не буде.
Не дозволяйте заплутати себе розбірками конкретних ситуацій – хто що сказав чи зробив і хто більше винен. У цьому випадку ви потонете в деталях і почнете грати в гру насильника «а що я зробив?». Тому говоріть лише про загальну картину.
Дайте дитині зрозуміти, що вона не одна і що ви на її стороні. Виявляйте до неї любов, говоріть із нею, діліться своїми спогадами про аналогічні ситуації з ваших шкільних років. Знайдіть, за що хвалити сина або доньку, щоб підвищити самооцінку, подарувати впевненість у собі.
Проаналізуйте, чи все гаразд у вашій сім’ї. Зверніться до незалежного психолога, який не включений у шкільні процеси. Будьте готові до довготривалої роботи з фахівцем над оздоровленням родинних стосунків.
Спробуйте дуже обережно з’ясувати, які зовнішні чинники (з-поміж тих, що піддаються коригуванню) могли послужити приводом до цькування (надмірна вага, неохайність, недотримання правил гігієни, неприємні для оточуючих звички, нетиповий одяг тощо). Спільно з дитиною працюйте над поліпшенням ситуації.
Допоможіть дитині обрати хобі, гурток, в якому їй буде комфортно і цікаво і який їй подарує нових друзів зі схожими смаками та захопленнями.
Віддайте дитину до спортивної секції, що зміцнить її фізично та додасть впевненості у собі.
Вчіть дитину навичкам впевненої поведінки, вмінню відстоювати свої інтереси, захищати свої кордони, гідно триматися, чітко формулювати думку, голосно відповідати. Спільно напрацюйте набір стандартних відповідей на дражнилки та образи.
Допомагайте дитині мріяти, вибудовувати плани, уявляти себе в світлому майбутньому, підніматися над буденністю, отримувати стимул працювати над собою.
Зважте всі «за» та «проти» переведення дитини в інший клас чи навчальний заклад. Врахуйте, що це лише один із паралельних способів вирішення проблеми. У новому учбовому закладі дайте дитині можливість почати все з чистого аркушу: нікому не розповідайте про справжні причини переходу (вигадайте якийсь нейтральний привід). Водночас не спішіть із таким рішенням – можливо, це булер має піти зі школи, а не ваша дитина.
Якщо мова йде про кібербулінг (цькування в соціальних мережах), допоможіть дитині «почистити» від агресорів свої акаунти, змінити налаштування або взагалі видалити свої сторінки.

Якщо ваша дитина – булер

Не виправдовуйте свою дитину, не намагайтесь звинуватити в усьому жертву цькування, вчителів, школу… Водночас прослідкуйте, щоб з вашої дитини не зробили цапа-відбувайла: шкільна адміністрація має визнати свою частину провини за неприпустиму ситуацію.
Допоможіть дитині понести відповідальність за те, що вона накоїла: вибачитись, відшкодувати збитки за рахунок чогось, про що вона мріяла, тощо.
Пам’ятайте, що ваша дитина потребує любові й допомоги так само, як і той, кого вона ображала. Засудження конкретних вчинків, пояснення їх неприпустимості має супроводжуватися виявами підтримки, формуванням відчуття, що разом ви подолаєте всі негаразди.
Зверніться до психолога. Пам’ятайте, що послуги фахівця потрібні і дитині, і вам. За його допомогою спробуйте розібратися, чому ваша дитина вдалася до агресії, що не так у вашій сім’ї, вихованні, сімейних традиціях, поведінкових стереотипах.
Подумайте, чи ваша дитина не відчуває себе жертвою домашнього насилля: те, що ви називаєте «вихованням», дитина може сприймати як психологічні тортури.
Проаналізуйте, чи не є поведінка вашої дитини віддзеркаленням того, як ви ставитесь до свого оточення. Чи часом не дозволяєте собі критикувати інших, кепкувати з них, роздратовано відгукуватися, акцентуватися на національності, соціальному статусі, способі життя… Ви можете це робити мимохіть, позаочі, в сімейному чи дружньому колі, ніколи не переходячи до особистих образ. Але ваше ставлення до інших людей може відбиватися в дитячій душі, як у кривому дзеркалі, – у гіпертрофованому та спотвореному вигляді. Ви лише говорите – а дитина вже діє.
Оберіть для дитини таку спортивну секцію, в якій вона матиме вихід своїй енергії та прагненню до лідерства.
Задіюйте в своїй душі й відповідно в душі дитини такі емоції та почуття, як співпереживання, доброта, милосердя. Подумайте, які добрі справи ви разом могли б робити, кого рятувати, кому допомагати, співчувати…

Якщо ваша дитина – свідок або вимушений учасник знущань

Є ще одна, найбільш масова категорія жертв булінгу. Це пасивні свідки знущань – німі, безсилі, залякані спостерігачі. Так само, як і ті, що приєдналися до терору з остраху стати наступною жертвою.
У свідків знущань психологічні травми можуть бути такими ж відчутними, як і у жертв. Почуття провини та сорому через участь у тортурах може супроводжувати людину все життя. Свідкам та вимушеним учасникам булінгу також потрібна допомога психолога та підтримка батьків. Вони мають «перетравити» отриманий негативний досвід, осмислити міру своєї відповідальності, роль людини в закритій системі, виробити стереотипи відповідальної поведінки на майбутнє. З усіма дітьми, що стали учасниками процесів, пов’язаних з булінгом, потрібно багато розмовляти, обговорювати аналогічні ситуації, переглядати фільми за темою тощо.

За яких умов можливе цькування
Булінг можливий у школі через загальну нездорову атмосферу, відсутність системної виховної роботи і недопрацювання з боку шкільних психологів.
Але випадки цькування трапляються і в цілком благополучних та за всіма критеріями безпечних навчальних закладах. Тому вкрай важливо, щоб перший випадок водночас став останнім. І це справжній виклик професіоналізму та виваженості педагогічного колективу.

Завдання батьків у цьому контексті – проконтролювати ситуацію:

Пересвідчитись, що відбулося адекватне реагування на випадок булігу зі сторони всіх сторін конфлікту та всіх причетних.
Речі названо своїми іменами. До учнів донесено інформацію, що вони не «дражнять», «грають», «приколюються» і «стібуться», а цькують, знущаються та піддають тортурам.
Проведено службове розслідування стосовно вчителів, які або потурали, або були ініціаторами шкільного цькування.
Вжито елементарних заходів безпеки: діти на перервах не залишаються без нагляду дорослих, в школі відсутні неконтрольовані закапелки, де булери можуть познущатися зі своїх жертв.

Батьки мають право ініціювати (а за потреби – і профінансувати) встановлення в навчальному закладі відеоспостереження. Батьки також можуть допомогти вчителям завантажити дітей цікавими спільними проектами, екскурсіями та волонтерською діяльністю, яка актуалізує в дитячій душі доброту, співчуття, турботу про постраждалих, стареньких, тварин тощо.

Читайте за темою також:

1.Булінг: етапи вирішення проблеми

2.Про булінг, або шкільне цькування. Вступ до теми.

4.Булінг, або шкільне цькування: поради школярам

5.Булінг, або шкільне цькування: поради вчителям

За матеріалами статті Марії Кириленко

“Шкільне цькування: поради батькам”