КОЛИ ПОТРІБНА ДОПОМОГА
За матеріалами «Пам’ятки для сімей військовослужбовців, які повернулися з зони АТО» (За ред. Майстренко Т.М., переклад з англ. – Масик О.Л.).
Тепер Вам вже відомо про загальні реакції людини на стрес, який ваш коханий може відчувати після демобілізації. Пам’ятайте, що для повернення до звичного життя необхідні час і терпіння.
Однак, проблеми, що продовжуються місяцями, можуть впливати на стосунки, роботу та загальне самопочуття, якщо ними не займатися і не лікувати. Ваш військовослужбовець може намагатися подолати стрес за допомогою алкоголю, наркотиків, емоційного і фізичного дистанціювання або ж самоізоляції. Або ж у нього можуть бути раптові емоційні вибухи. Якщо так, то, можливо, час звернутися за допомогою.
Що повинно вас насторожити /на що звернути увагу.
Які ж ознаки того, що ваш військовослужбовець потребує сторонньої допомоги? Ви можете подумати про отримання психологічної допомоги, якщо у людини помітний дистрес ( знервованість) у наступних життєвих сферах.
- У сімейних і соціальних взаємовідносинах – часті та інтенсивні конфлікти, недостатня комунікація, уникання відповідальності.
- Проблеми на роботі, у навчанні або іншій соціальній групі – часті прогули, конфлікти, неможливість вкластися у терміни, низька продуктивність роботи.
- Часті дуже сильні депресивні або ж агресивні настрої, особливо, якщо існує небезпека, що військовий може завдати шкоди іншим або собі.
- Часті нав’язливі думки, спогади або «картинки» із зони бойових дій.
- Часта надмірна настороженість або ж надмірна готовність.
Якщо поведінка вашого військового завдає помітні неприємності, створює проблеми або ж заважає нормальній життєдіяльності, він може виграти від отримання необхідної допомоги.
Визнати проблему може бути дуже важко.
Військовослужбовець може:
- думати, що справиться самотужки;
- думати, що хтось інший не допоможе;
- може вірити у те, що проблеми розв’яжуться самі по собі;
- занадто соромитися або ж боятися говорити з кимось про власні проблеми («щоб не вважали психом»).
Такі емоційні або ж психологічні проблеми не є ознакою слабкості і не свідчать про психічне захворювання.
Травми, рани, включаючи психологічні, вражають хоробрих та сильних так само, як і інших людей. Однак, страх того, що «мене будуть вважати психом», може бути величезною перепоною для людей, які справді потребують допомоги. Нагадайте вашому коханому військовому, що пошук вирішення проблеми є ознакою сильної і зрілої людини.
Отримання допомоги від когось іншого іноді є єдиним можливим вирішенням проблеми (наприклад, Ви ж не соромитеся звертатися до хірурга для видалення апендиксу і самі не робите собі цю операцію). Знання того, коли і як отримати допомогу, насправді є частиною військової науки.
Порада, як почати розмову з вашим військовим.
- Дайте знати, що Ви зацікавлені почути про його почуття та досвід.
- Допоможіть вашому військовому висловити свої почуття словами, запитайте: «Ти злишся? Відчуваєш сум? Тривогу?», не сперечайтесь і не перебивайте. Повторіть те, що Ви почули, щоб впевнитися, що зрозуміли правильно, та ставте додаткові запитання, якщо Вам потрібно знати більше.
- Розкажіть вашому чоловіку (сину, другу), що Ви почуваєте до нього. Вони можуть не розуміти, наскільки сильно Ви за них переживаєте.
- Запропонуйте Вашому військовому відвідати священика. Навіть якщо він невіруючий, візит може принести певні переваги. Релігійні питання будуть обговорюватися, тільки якщо військовий сам цього попросить. Розмови конфіденційні та не стають частиною медичної історії військового.
- Відвідайте приватного психолога або ж психолога-волонтера. Всі розмови є конфіденційними та регулюються Етичним кодексом психолога і не вносяться у медичну історію військового.
- Заохочуйте вашого військового до спілкування з іншими ветеранами, наприклад, афганцями, які теж можуть розказати про власні відчуття.
- Поділіться своїм знанням про ПТСР, але не робіть спроб діагностувати симптоми у вашого військового. Це роблять спеціалісти за допомогою спеціальних тестових методик.
- Запитайте, як Ви можете допомогти, і регулярно про це запитуйте.
