Стадії переживання дитиною втрати одного з батьків

1. Стадія шоку у дітей характеризується мовчанням або вибухом сліз. Дуже маленькі діти можуть відчувати дискомфорт, але не шок. На цій стадії спостерігаються різні фізіологічні і поведінкові розлади: порушення апетиту і сну, м’язова слабкість, малорухливість або метушлива активність. Спостерігається також незмінний вираз обличчя і дуже повільна мова.

Спроби розважити дитину (купити іграшку або солодощі, увімкнути телевізор)  – це не кращий вихід із ситуації, оскільки лише на якийсь час відволікає увагу дитини. Ефективніше буде, якщо близький дорослий обійме дитину, дасть їй розслабитися, поплакати, посидіти або полежати. Їй потрібен час, щоб пережити горе, поговорити про померлого батька (матір). Якщо дитина старша за 8 років, варто надати їй можливість взяти участь у приготуваннях до похоронів – тоді вона не відчуватиме себе самотньою серед засмучених і зайнятих справами дорослих.

2. Стадія заперечення. Дитина знає, що близька людина померла, бачила її мертвою, але вона не може повірити, що батька (матері) більше немає поряд. На цій стадії психіка просто прагне на будь-який час відгородитися від трагічної реальності, створюючи свій ілюзорний світ. На цій стадії спостерігається розбіжність між свідомим і несвідомим ставленням до втрати. Дитина усвідомлює смерть батька (матері), але в глибині душі не може з цим змиритися:

• очікує на зустріч із померлим, шукає його очима серед людей;
• їй постійно здається, що вона чує голос померлого батька (матері), в деяких випадках можуть бути галюцинації та видіння;
• може спілкуватися з померлою людиною так, ніби вона поруч (приміром, з фотографією);
• „забуває” втрату: планує майбутнє розраховуючи на батька чи мати (наприклад, ставить на стіл зайвий прибор тощо);
• створює культ померлого: не дозволяє іншим торкатися до речей покійного батька (матері).

Заперечення і невіра як реакція на смерть близької людини з часом переживається, усвідомлюється, реальність приймається, і у дитини починається наступна стадія переживання горя.

3. Стадія гніву і образи. Дитина гостріше починає відчувати втрату батька (матері). Чим більше дитина починає думати про те, що сталося, тим більше у неї з’являється питань:

• Чому саме мій батько (матір) помер?
• Чому лікарі не змогли його (її) врятувати?
• Чому Бог дозволив йому (їй) померти?
• Чому він (вона), а не я ?

Одночасно з виникненням цих питань виникають образа і гнів на тих, хто сприяв смерті батька (матері) і не попередив її. Звинувачення спрямовані на долю, Бога, лікарів, рідних, друзів, себе.

Гнів виражається в тому, що дитина сердиться на батька (матір), який її „покинув”. Маленькі діти можуть почати ламати іграшки, влаштовувати істерики, тупати ногами. Підліток раптом перестає спілкуватися з живим із батьків, без причини б’є і ображає молодших, сперечається з учителями.

4. Стадія страждання і депресії супроводжує дитину протягом усього періоду горювання, але на певному етапі страждання досягає свого піку. Це період максимального душевного болю, який іноді здається нестерпним. Страждання, що відчуває дитина, наступають хвилями і супроводжуються плачем. Сльози можуть підступати за будь-якого нагадування про померлого та обставини його смерті. Дитина, яка переживає горе, стає особливо чутливою і готова заплакати у будь-який момент. Приводом для сліз може стати також відчуття самотності, покинутості. Депресія має наступні ознаки:

• віддалення від друзів, сім’ї, уникнення соціальної активності;
• відсутність енергії, пригніченість, апатія;
• нездатність концентруватися;
• несподівані напади плачу;
• зловживання алкоголем або наркотиками;
• порушення сну і апетиту,
• втрата або збільшення ваги;
• проблеми зі здоров’ям.

Дитина живе спогадами, але розуміє, що минулого не повернути. Вона уявляє сьогодення жахливим і нестерпним, а майбутнє – немислимим без померлого і ніби неіснуючим; втрачаються цілі і сенс життя.

І хоча страждання при переживанні втрати часом стають нестерпними, дитина підсвідомо може триматися за них як за можливість утримати зв’язок з померлим і засвідчити свою любов до нього.

5. Стадія прийняття і реорганізації. Незважаючи на важкість і тривалість горя, дитина зазвичай поступово приходить до емоційного прийняття втрати, яке супроводжується ослабленням або перетворенням душевного зв’язку з померлим. При цьому відновлюється зв’язок часів: якщо до цієї стадії дитина, яка переживала горе, жила переважно у минулому і не бажала (не була готова) прийняти зміни, що відбулися в її житті, то тепер вона поступово повертає здатність повноцінно жити та з надією дивитися в майбутнє.

Дитина відновлює втрачені на певний час соціальні зв’язки. До неї повертається інтерес до значущих видів діяльності (гра, навчання, творчість). Прийняття життя без померлого батька (матері) дає можливість планувати свою подальшу долю вже без нього. Перебудовуються наявні плани на майбутнє, з’являються нові цілі. Тим самим відбувається реорганізація життя.

Ці зміни не означають забування померлої людини, котра просто займає певне місце в серці дитини. Дитина продовжує її згадувати і навіть знаходить в цих спогадах підтримку і розраду.

Важливо пам’ятати, що горе в реальному житті переноситься дуже індивідуально, а інтенсивність переживання залежить від віку  дитини.