Психолого-педагогічні рекомендації по допомозі дитині, що втратила одного з батьків (для вчителів, батьків, дорослих)

image_pdfimage_print

1.   Спостерігайте за змінами у поведінці дитини. У перші ж тижні проявлятимуться негативні реакції. Поставтеся до цього з терпінням, не показуйте свого здивування, не дійте наперекір дитині.
2.   Не вдавайте, що нічого не трапилось. Дорослі, котрі  прагнуть уникати спогадів про горе, що переживає дитина, не оберігають її, а, навпаки,  залишають наодинці з психологічною травмою.
3.   Спостерігайте за дитиною, коли вона грає. Сприяйте іграм, що знімають напругу. Це можуть бути ігри з піском і водою, ліпка з пластиліну,  малювання фарбами.
4. Оточуйте дитину любов’ю, увагою і фізичною турботою. Обійміть її, візьміть за руку. Дотик має для дитини величезне значення. Це дозволяє їй відчути, що ви піклуєтеся про неї і готові допомогти. Саме зараз дитина найбільше потребує любові, розуміння і підтримки.

5.   Поговоріть з дитиною. Напевно дитина прагне спілкування, але вона може не усвідомлювати цього або не вміти висловити. Намагайтеся створювати невимушені умови для спілкування наодинці з нею: спокійна прогулянка, чаювання вдвох, час перед сном.
6.   Будьте готові до питань і завжди будьте чесними у відповідях. Дітей часто цікавлять питання народження і смерті. Дуже важливо враховувати релігійні установки та загальний культурний рівень сім’ї дитини.
7.   Реагуйте на психологічні проблеми дитини. Дитина може вважати, що саме вона винна у смерті близької людини, мама або батько покинули її, зрадили. Потрібно не примітивно заперечувати, а стимулювати обговорення, задаючи питання: «Чому тобі так здається»,  «Хіба могла б твоя мама так вчинити?».
8.   Надайте можливість дитині виражати свої емоції відкрито. Давайте їй можливість плакати. Заборона сліз протиприродна для малюка і навіть небезпечна, але не потрібно примушувати дитину плакати, якщо вона не хоче.
9.    Не допускайте, щоб дитина виражала свою агресію за рахунок інших дітей. Малюку для зменшення агресії дайте різні коробки та папір, що дозволяється м’яти, ламати і бити. Підлітку – доручіть фізичну роботу, що вимагає значних зусиль.
10.    Не приховуйте від дітей власні почуття: якщо ваші очі наповнилися сльозами, не приховуйте цього. Покажіть дитині, що плакати не соромно. Говоріть з нею про свої почуття.
11.Визнайте право дитини на переживання. Не варто казати „Скоро тобі буде краще”. І значно краще: „Я знаю, що ти відчуваєш, і теж не розумію, чому твоя мати померла такою молодою. Я тільки знаю, що вона любила тебе і ти ніколи не забудеш її”.
12.    Не перекладайте на дитину обов’язки дорослих: „Ти тепер головний чоловік у с’імї, не засмучуй маму своїми слізьми” (інколи так говорять навіть 8-річній дитині, що неприпустимо).

13.    Налагодьте співпрацю в інтересах дитини. Приміром, між  членами сім’ї та вчителями. Буде добре, якщо вчитель поговорить з однокласниками і попросить їх підтримати однокласника у важку хвилину.  А дитині скаже, що знає про її  горе та готовий допомогти та підтримати.

14.    Зверніться до психолога або іншого спеціаліста, який зможе провести профілактику ускладнень в процесі переживання дитиною психологічної травми. Дитина, яка довгий час (від 6 тижнів і більше) не виходить з кризи, потребує спеціальної допомоги, якщо в неї спостерігаються наступні симптоми:

Тривала некерована поведінка;
Гостра чутливість до травмуючої події;
Повна відсутність будь-яких відчуттів;
Порушення сну (ускладнене засинання, раннє пробудження, нічні кошмари, пов’язані з травмою, страх спати на самоті або в темряві);
Відсутність апетиту;
Зорові або слухові галюцинації (бачить образ померлого, чує, як він її кличе);
Депресія.
Більш дорослі діти можуть прагнути до самотності в своєму горі. До цього потрібно відноситися з розумінням. Але важливо пам’ятати, що підліток може відчувати гостру потребу в підтримці з боку дорослих, але не вміти виразити її, тому завдання дорослого – запропонувати свою допомогу і завжди бути готовим її надати.


 

Ще за темою: