Коли боєць повернеться додому: ЯК не прогледіти посттравмавматичний стресовий розлад

Все частіше з екранів телевізорів звучить це страшне словосполучення: посттравматичний стресовий розлад, або посттравматичний синдром, або ще коротше – ПТСР. І як завжди, коли йдеться про відносно нове для суспільства явище, небезпека може як перебільшуватися, так і необґрунтовано применшуватися.

Всією країною організовуються психологічні центри для учасників АТО, фахівці проходять додаткове навчання, відпрацьовується комплексна система соціально-психологічної реабілітації ветеранів. Зупинка «за малим» – за своєчасним зверненням; розумінням, навіщо це потрібно; готовністю до тривалого психологічного супроводу та (не виключено) системного медикаментозного лікування.

Ця невелика стаття покликана спонукати учасників бойових дій (або членів їх сімей) якомога раніше звернутися по кваліфіковану допомогу.

Посттравматичний стресовий розлад (англ. Posttraumatic stress disorder) – порушення психіки в осіб, які перенесли екстремальні ситуації і отримали психічну травму.

Оптимальною допомогою при ПТСР є поєднання психотерапевтичних методик, лікарської терапії та підтримки близьких.

Цілком нормально, якщо колишній учасник бойових дій в перший час:

  • Не відчуває ніяких почуттів, виявляє відчуженість до найближчих і найрідніших людей;
  • Байдужий до раніше значимих для нього видів активності – роботи, колишніх захоплень, хобі, звичних способів проведення дозвілля;
  • Живе в стані постійної настороженості. Часом випадає із спілкування, «завмирає», щоб у терміновому порядку визначити, наскільки безпечною є ситуація (особливо в незнайомій обстановці);
  • Неадекватно реагує на зовнішні подразники: може впасти на землю або кинутися в сторону при різких звуках (петарда, вихлоп газу та ін.);
  • Стає підозріливим, нікому не довіряє, у всьому бачить ознаки зради;
  • Не бачить життєвих перспектив: сумнівається в можливості побудови сім’ї, появи дітей, кар’єрному зростанні і навіть у тривалості власного життя …
  • Погано спить: важко засинає; прокидається серед ночі; страждає від поверхневого сну, нічних кошмарів, ранніх пробуджень та ін.
  • Постійно повертається до травмуючих подій. Це можуть бути нав’язливі спогади, повторювані сновидіння, несподівані відчуття безпосереднього переживання   трагічних подій аж до галюцинацій (у тому числі у стані сп’яніння) – так звані флешбек ефекти;
  • Або ж, навпаки, вперто уникає згадувати все, пов’язане з травматичними подіями аж до неможливості повною мірою згадати події (часткова психогенна амнезія);
  • Страждає почуттям провини через те, що інші загинули, а він вижив;
  • Відчуває різного роду болі, в т.ч. не пов’язані з реальними фізичними ушкодженнями, має сексуальні проблеми тощо;
  • Схильний до частих аварій і нещасних випадків;
  • Хворобливо активний, дратівливий, схильний до раптових спалахів гніву, насилу концентрує увагу, втрачає здатність до творчості;
  • Має проблеми у стосунках із друзями і колегами, може втратити роботу і зазнавати труднощів із подальшим працевлаштуванням.

Флешбек (англ. Flash – спалах, осяяння; back – назад), зворотний кадр в літературі і кіно, спогади героя. У психології флешбек – мимовільне і непередбачуване повернення до травматичного досвіду через надзвичайно яскраві спогади, відроджувані з патологічною достовірністю та повнотою почуттів у поєднанні з гострим почуттям страху, паніки чи агресії. У цей час людина може чути вибухи, падати на землю, намагаючись сховатися від уявних снарядів; може заламати руки близькій людині; без видимих причин напасти на співрозмовника або випадкового перехожого; в найгіршому випадку – навіть когось вбити (часто з подальшим самогубством). Флешбек-епізоди можуть виникати як самі по собі, так і під дією алкоголю або наркотиків.

  1. Пам’ятайте, що здебільшого всі ці прояви з часом проходять самі собою. Багатьом достатньо допомоги рідних і друзів, залучення до соціальної активності, віри в Бога …
  2. Водночас враховуйте, що якщо протягом шести місяців не спостерігається тенденція до ослаблення вищевказаної симптоматики, мова може йти про посттравматичний синдром (ПТСР), що потребує допомоги фахівців (психологів, психотерапевтів, психіатрів), а також медикаментозного лікування (іноді в умовах стаціонару).
  3. Усвідомлюйте, що якщо вчасно не надати людині спеціалізовану допомогу в подоланні ПТСР, то проблеми можуть розтягнутися на довгі роки (якщо не на все життя) і спричинити незворотні зміни в особистості, алкоголізм, наркоманію, токсикоманію, ігроманію, нездатність працювати …
  4. Не беріть на себе відповідальність і не «ставте діагноз» близькій людині самотужки. Адже дуже складно відстежувати динаміку психічного стану людини, перебуваючи в безпосередній близькості до нього: є небезпека суб’єктивного сприйняття і «розмивання» норми – око «замилюється», багато до чого можна просто звикнути. Психологічний супровід періоду реабілітації бажаний навіть тоді, коли здається, що все в межах норми. Можливий відстрочений ПТСР, що виявляється через півроку і більше після впливу якоїсь травмуючої ситуації.
  5. Терміново проконсультуйтеся у психолога або психотерапевта, якщо щось у поведінці близької людини викликає у вас занепокоєння. Навіть якщо сам потерпілий до цього не готовий, йому можна допомогти, консультуючись самому. Фахівець підкаже, як себе вести, що змінити у своєму ставленні до ситуації, до самої людини, до життєвих перспектив. Суттєву допомогу може надати група підтримки (формальна або неформальна), що складається з учасників бойових дій або їх родичів.
  6. Відвідайте невропатолога і пам’ятайте, що нервову систему ветерана доведеться підтримувати довгий період – це дуже важливо. Самі також не нехтуйте подібною допомогою: вам це не менш потрібно.
  7. Не лякайтеся слова «психіатр»: тільки фахівці цього профілю мають право виписувати ті медикаменти, котрі життєво необхідні при подібних розладах. Своєчасне звернення до психіатра може запобігти серйозному  довічному  діагнозу – вчасно пролікувавшись, можна уникнути більш серйозних і навіть незворотних наслідків.
  8. Адекватно сприймайте прописане медикаментозне лікування. З одного боку, не розраховуйте на «чарівну таблетку», після якої ветеран стане «таким, як раніше». З іншого – серйозно поставтеся до необхідності тривалого системного лікування. Важливо дотримуватися усіх приписів лікаря, схеми прийому ліків, враховувати, що подібні медикаменти здебільшого не поєднуються з алкоголем тощо.
  9. Дізнайтеся якомога більше про можливе протікання посттравматичного синдрому, щоб краще розуміти, що діється з ветераном, і виробити правильну лінію поведінки. ПТСР виявляється по-різному. Можливі зайва збудливість і дратівливість; загальна  неврівноваженість; підвищена стомлюваність і образливість; напади страху і нав’язливі спогади; демонстративний характер поведінки і хвороблива залежність від думки інших людей; депресія, песимізм, суїцидальні настрої; злостивість і агресивність …
  10. Відстежуйте, які ситуації провокують зриви, панічні атаки тощо. Це може бути зустріч з бойовими товаришами; перегляд новин; прогулянка по місцевості, яка нагадує місця бойових дій; окремі звуки, запахи … У цьому випадку мова йде про так звані психологічні триггери.
  11. Психологічний тригер (Psychological Trigger) – автоматичні поведінкові реакції людини, що виникають у відповідь на яку-небудь (найчастіше зовнішню) подію (тригер).
  12. Спробуйте пристосуватися до проявів психологічної травми у близької людини. Допомагайте долати напади страху, розгубленості, тривожності. Часом ветерану буває досить глибоко подихати, згадати, що все позаду; відчути поруч близьку людину …
  13. Спровокувати виникнення та посилити перебіг ПТСР може:
  • Спадкова схильність до психічних розладів;
  • Раніше перенесені (в т.ч. в дитинстві) психологічні травми;
  • Супутні нервові, психічні або ендокринні захворювання;
  • Соціальна самотність (відсутність сім’ї, друзів, улюбленої роботи);
  • Складні матеріальні обставини;

Марія КИРИЛЕНКО

image_pdfimage_print

 

Ще за темою: