26 березня 2019 року в Києво-Святошинському центрі соціально-психологічної реабілітації населення (ЦСПР) відбувся практичний семінар для освітян Тарасівської загальноосвітньої школи «Профілактика булінгу».
Учительський колектив, що прибув до Центру у повному складі, привітала директор ЦСПР Ангеліна Лахтадир, яка нагадала про актуальність проблеми булінгу у світлі змін до законодавства України. Доповідь на тему «Виклики сьогодення» зробила заступник директора, психолог Ганна Яценко. Керівник інформаційно-аналітичної служби Марія Кириленко презентувала інформаційний пакет матеріалів, присвячених булінгу, або шкільному цькуванню. Учительський колектив отримав підбірку психологічних порад батькам, школярам (всім дійовим особам булінгу), батькам та вчителям. В інформаційному пакеті також містяться загальні відомості про булінг, ознаки того, що діти піддаються цькуванню, алгоритм розв’язання будь-якої соціальної проблеми.
Психолог ЦСПР Оксана Коннорова провела з присутніми нейропсихологічні вправи «Палітра ресурсних станів». Під час практичного блоку «Способи подолання булінгу» освітяни в підгрупах розбирали з психологами типові ситуації шкільного цькування.
Ми говоримо про булінг, або шкільне цькування, коли дитину або підлітка систематично піддають психологічному або фізичному тиску та насиллю: кепкують, висміюють, глузують, дражнять, ігнорують, бойкотують, залякують, шантажують, ставлять у неприємну ситуацію, штовхають, чіпляють, б’ють… Це ганебне явище своїми джерелами сягає тваринного світу, де цькують, виганяють зі стада чи зграї або забивають на смерть будь-яку особину, яка чимсь відрізняється від інших.
У сучасному не менш жорстокому світі жертвою шкільного булінгу (а тепер уже й кібербулінгу) може стати будь-хто – і не лише через якісь фізичні вади, особливості зовнішності чи поведінки. Цькування може розпочатися з пліток чи наклепу, через заздрощі, ревнощі чи просто з нудьги і заради розваги.
Приємно відмітити активність освітян та їх зусилля щодо більш глибокого вивчення цієї проблеми.

Як допомагають бійцям АТО та їх родинам в реабілітаційних центрах? Про це в студії Громадсьго радіо розповідає заступниця директора Києво-Святошинського центру соціально-психологічної реабілітації Ганна Яценко.

Ілона Довгань: Розкажіть про ваш реабілітаційний центр.

Ганна Яценко: В Україні були створені 5 центрів за ініціативою ООН після чорнобильської катастрофи для ліквідації психологічних та соціальних наслідків. Наш центр був створений останнім. Йому 16 років. Ми працювали на «депресивну територію», 4 зону.

Два роки минуло, як нас передали Державній службі у справах ветеранів та учасників АТО. Фактично всі спеціалісти пройшли навчання в американських та ізраїльських спеціалістів з надання допомоги учасникам АТО.

Ілона Довгань: Яку допомогу ви надаєте учасникам АТО?

Ганна Яценко: У нас у штатному розкладі три ставки психолога. Вони готові надавати психологічну допомогу, але за нею практично не звертаються. Демобілізовані майже нічого про це не знають. Ми фактично до кожної родини, до кожного бійця достукуємося, пояснюємо їм,навіщо потрібна психологічна допомога. Наш основний контингент — дружини. Ми працюємо над тим, щоб людину «заземлити» — зачепити за повсякденні справи. Ми запрошуємо їх на дитячі, сімейні свята, волонтерські заходи, щоб вони працювали разом з сім’єю, щоб при дітях було розказано про батька.

Є досить різні майстер-класи. Більше трьох годин триває майстер-клас з малювання олійними фарбами. Його проводить художниця. Одна дружина учасника АТО дуже не хотіла, щоб він пішов на війну вдруге. Жінка важко захворіла. Тепер вона приїжджає з іншого міста на цей майстер-клас, щоб помалювати. Для учасників АТО та членів їхніх родин це безкоштовно.

Тетяна Трощинська: Чи усім ветеранам потрібна психологічна допомога?

Ганна Яценко: 80% долають наслідки самостійно без сторонньої допомоги. Тільки 20% потребують допомоги. Ці 20% будуть з’ясовані з часом. Ізраїльські фахівці вчили нас, що те, що відбувається протягом першого року після мобілізації, не є порушенням. Це просто нормальна реакція на стрес. Якщо дружина правильно себе поводить, якщо вона не наливає чоловіку алкогольні напої, не тягне до лікарів, а просто терпляче ставиться до нього, то він самостійно виходить зі стресу.

В нашому суспільстві люди менше готові до звернення до психолога за допомогою, ніж в європейському. Чоловіки менше готові до цього, ніж жінки. Військові менш готові, ніж цивільні.

Ілона Довгань: Бійці приходять до вас. Це, можливо, і якийсь майданчик для спілкування?

Ганна Яценко: 6 грудня, це День ЗСУ, ми збираємо демобілізованих 6-ї хвилі мобілізації. Людина може приходити з родиною. Окремо будуть працювати з дітьми, жінками та чоловіками.

Надмірна героїзація не є терапевтичною. Ця маска унеможливлює повернення до мирного життя. Як герой буде мити посуд і робити уроки з дитиною?

Ілона Довгань: У вас є психологи, юрист, масажист-реабілітолог, соціальні працівники.

Ганна Яценко: Кажуть, що з бійцями має працювати військовий психолог, але ні. У демобілізованих виникають звичайнісінькі цивільні питання.

Ми також працюємо з переселенцями. Приймаємо людей з усієї України.

Ілона Довгань: У вас на сайті написано, що успішно працює група анонімних алкоголіків.

Ганна Яценко: Так. Вони збираються щосереди. Учасників АТО туди ходить не так багато, як би нам хотілося.

Повністю інтерв`ю можна прослухати у аудіозаписі на сайті Громадського радіо.

6 жовтня 2015 року спеціалісти Києво-Святошинського центру соціально-психологічної реабілітації населення відвідали село Тарасівка, де зустрілися із бійцями АТО, їх мамами та дружинами. Директора Центру Ангеліну Лахтадир та соціального педагога Андрія Коваленка зустрічала волонтер села Тарасівка Наталія Богданова.

Зустріч відбувалася у місцевому будинку культури. Спеціалісти ЦСПР провели бесіду із учасниками АТО та членами їхніх сімей. Розповіли про послуги Центру, права учасників АТО, оздоровлення, безкоштовну юридичну допомогу, фізичну реабілітацію. Також працівники ЦСПР надали інформацію про зимовий відпочинок та про зимові свята для дітей учасників АТО. Ангеліна Лахтадир та Андрій Коваленко привезли дітям корисні подарунки: розмальовки, пластилін, фарби тощо. Присутні подякували спеціалістам Центру за цікаву бесіду та корисну інформацію.

6 жовтня 2015 року працівники Києво-Святошинського центру соціально-психологічної реабілітації населення відвідали село Княжичі, щоб надати гуманітарну допомогу дітям із сімей учасників АТО. До села прибули соціальний педагог Андрій Коваленко та волонтер Олександр Колле, які доставили гуманітарну допомогу сім’ям учасників АТО. Гостей зустрічала соціальний працівник Києво-Святошинського РЦСССДМ Галина Гома. Зустріч відбувалася у затишному місцевому клубі. Сім’ї Лук’яненко було передано дитячий письмовий стіл та зручну поличку для облаштування робочого місця для виконання уроків. Всі сім’ї отримали зібрані ЦСПР дитячі речі та шкільне канцелярське приладдя: фарби, пластелін, олівці тощо. Окрім того, серед учасників АТО було проведено опитування з метою виявлення потреб учасників АТО, їх дружин та дітей. Зокрема, було з’ясовано, в якій мірі сім’ї учасників АТО потребують психологічну та юридичну допомогу, фізичну реабілітацію тощо.

7 вересня 2015 року відбулася робоча зустріч директорів Києво-Святошинського центру соціально-психологічної реабілітації населення Ангеліни Лахтадир та  Києво-Святошинського районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Оксани Мельниченко. Участь у зустрічі також взяла психолог ЦСПР Надія Величко, яка провела бесіди та опитування учасників АТО, які в цей час звернулися до Центру соціальних служб з питання виплати грошових компенсацій.

Робоча зустріч була присвячена питанням конкретизації формату спільних виїздів до сіл, санаторно-куротному лікуванню, мотивації до оздоровлення. Було заплановано спільні інформаційно-мотиваційні зустрічі, які спеціалісти Центру будуть проводити в різних населених пунктах району. Завдання спеціалістів Центру – сформувати запит учасників АТО та членів їхніх сімей на допомогу.

Надія Величко провела опитування учасників АТО в рамках соціального дослідження «Готовність учасників АТО до отримання психологічної допомоги».

Життя ставить перед нами нові проблеми, які доведеться вирішувати гідно, грамотно, з великою часткою терпіння і навіть смирення. Всього рік тому навіть у страшному сні ми не могли собі уявити, що доведеться жити в умовах війни.

Когда боец вернется домой…

Жизнь ставит перед нами новые проблемы, которые придется решать достойно, грамотно, с большой долей терпения и даже смирения. Всего год назад даже в страшном сне мы не могли себе представить, что придется жить в условиях войны. Да, необъявленной, да, идущей порой «где-то там», а может – что гораздо страшней – уже постучавшейся в дверь или же вплотную подбирающейся к родным городам и селам. Труднее всего тем, в чью семью война вошла, забрав родного человека на страшный ратный труд – убивать других. Дело всех членов семьи – ждать и верить, что все будет хорошо. И при этом отдавать себе отчет в том, что по возвращению – даже счастливому и благополучному – для семьи порой «все только начинается». Сын, муж, отец возвращается другим, непривычным, непонятным, «чужим», а иногда даже психически надломленным…

Советы членам семьи участника боевых действий и особенно женщинам:

• Постарайтесь узнать, какие изменения могут произойти с человеком, которому довелось побывать в зоне боевых действий. Данная публикация – это только «введение в тему».
• Будьте готовы принять бывшего воина в его новом качестве, ежеминутно помните, что не он виноват в тех изменениях, которые в нем произошли.
• Верьте, что «все это временно», «все пройдет, и это тоже», «переживем», «все будет хорошо»…
• Помните, что многое зависит от вас. Понимайте, что семья попала в непростые обстоятельства, в которых понадобится много выдержки, мудрости, работы над отношениями и над собой.
• Если боец пришел в краткосрочный отпуск, – ни на что не рассчитывайте; не перегружайте домашними проблемами; возьмите на себя планирование деятельности во время отпуска; не ожидайте проявления привычных чувств; смиритесь с тем, что он «не совсем здесь», не готов принимать решения, много говорит о боевых друзьях, стремится к общению с теми, кто тоже воевал, и даже рвется обратно…
• Понимайте, что момент столкновения недавнего бойца с мирной жизнью может быть для него очень тяжелым, особенно когда он увидит, что в то время, когда гибнут соотечественники, многие живут прежними заботами, не меняют роскошный (а порой и разгульный) образ жизни, могут не признавать необходимости военных действий. Это может вызвать состояние близкое к шоку и повлечь за собой как ступор, так и агрессивные проявления по отношению к окружающим.
• Делайте скидку на то, что долгое время человек жил по военным законам, и для него естественны некоторая жесткость, бескомпромиссность, категоричность; «черно-белое» восприятие мира; попытки четко определять, где друг, а где враг; поиск «командира», которому он бы подчинялся или стремление взять командование на себя. При этом поначалу возможны попытки «перестроить» мирную жизнь (и даже жизнь семьи) на военизированный лад.
• Учитывайте в своем поведении, что человек вернется в ожидании более высокого статуса, с расчетом на уважение и особое признание своих заслуг, с ощущением возросшей значимости как в социуме, так и в семье.
• Не принимайте на свой счет негативные реакции участника боевых действий. Раздражительность, погруженность в себя, неадекватные реакции, черствость по отношению к близким – все это специфические проявления травмированной психики родного и близкого человека. Запаситесь терпением и выдержкой.
• Одновременно не позволяйте травмированному члену семьи превращаться в семейного тирана, которому «дозволено» распускаться, грубить, срываться на жене, родителях или детях. Четко обозначайте границы допустимого. Не скандальте, но твердо говорите об опасности несдержанного поведения для психического и физического здоровья детей, жизни престарелых членов семьи и даже самой сохранности семьи в будущем.
• Выслушивайте все, чем готов поделиться с вами бывший воин. Давайте ему возможность выговориться, проговорить (и неоднократно) травмирующие моменты. При этом не выпытывайте, а создавайте условия для того, чтобы человек раскрывался сам. Обеспечивайте возможность побыть вдвоем без внешних раздражителей в виде работающего телевизора, других членов семьи, посторонних… Начинайте с простых   вопросов, касающихся военного быта, режима дня, моментов отдыха и даже смеха, при этом давая возможность «отвлекаться от темы». Всеми способами показывайте, что вы воспринимаете информацию и разделяете чувства говорящего, но не давайте при этом волю эмоциям, даже если приходится слышать тяжелые и откровенные подробности или если что-то вызывает у вас возмущение. Не ахайте, не охайте, не комментируйте с переходом на личности или политику: «только с тобой могло такое случиться», «командиры-предатели», «преступное государство»…
• Признавайте значимость для ветерана «боевого братства», понимайте, что надолго (а, может, и навсегда) боевые товарищи станут важнее семьи, именно они будут пользоваться абсолютным доверием и восприниматься как те, кто всегда поймет и поддержит. Приняв это как данность, придется присматриваться к конкретным людям, отслеживать на пользу или во вред идет общение с ними (возможны болезненное возвращение к травмирующим событиям, коллективное злоупотребление спиртным, взаимное накручивание и провоцирование агрессии…). Важно осторожно беседовать с воевавшим о его друзьях, вместе приходить к каким-то выводам, закреплять и поощрять общение с теми из боевых друзей, кто положительно на него влияет.
• Придерживайтесь всей семьей здорового образа жизни. Если раньше можно было позволять себе некоторые излишества, то теперь придется перестроить жизнь всех членов семьи на здоровое полноценное питание, умеренное потребление алкоголя, строгий режим дня, продолжительный сон в одно и то же время. Освойте и практикуйте здоровые способы релаксации. Это может быть молитва, медитация, аутогенная тренировка, успокаивающие беседы, дыхательные упражнения и пр..
• Любыми способами препятствуйте безделью, т.к. именно свободное время в наибольшей мере способствует самым негативным последствиям и чаще всего приводит к пьянству и наркомании. Помогайте бойцу как можно быстрее вернуться к повседневной рутине. Не ограждайте его от мелких бытовых проблем. Способствуйте общению с животными и детьми (поиграть с ребенком, выгулять собаку и пр.). Уделяйте внимание активному отдыху (прогулки, рыбалка и пр.) и умеренным физическим нагрузкам. Вовлекайте в общественную работу.
• Помните, что в отношениях не бывает однозначных универсальных решений и то, что помогло одной семье, для другой может оказаться  безрезультатным. Именно поэтому так важно подходить к отношениям творчески, находиться в постоянном поиске способов помочь близкому человеку и не исключать обращение за специализированной помощью.
• И – главное. Не считайте, что ваша жизнь менее ценна, чем жизнь пострадавшего. При любых раскладах и при любом физическом и психическом состоянии вернувшегося бойца вы имеете право на минуты отдыха, удовольствий, простых развлечений, радости бытия и смеха. Еще в большей мере в этом нуждаются дети, которым нужно «организовывать» счастливое детство. В здоровой, радующейся жизни семье ветерану будет легче вернуться к мирной жизни.

Мария КИРИЛЕНКО