Звичні явища тепер все частіше називають іноземними термінами. І звичайне цькування тепер нерідко називають «булінг» (bullying, від англ. bully — хуліган, задирака). Незалежно від назви мова йде про утиск, пригноблення, дискримінацію, фізичні чи психологічні тортури, агресивне переслідування, свідоме жорстоке ставлення.
За дослідженнями UNISEF у 2017 році 67% дітей в Україні у віці від 11 до 17 років стикалися з проблемою булінгу (цькування) протягом 3-х місяців, на які припало дослідження. 24% дітей при цьому стали жертвами булінгу, і 48% з них нікому не розповідали про ці випадки. Це вражаючі цифри, за якими стоять покалічені дитячі долі.

Чому виникає цькування
Булінг розповсюджений в усьому світі й притаманний закритим колективам в школах, дитячих будинках, інтернатах, тюрмах, армії… Це ганебне соціальне явище є відлунням суворих законів тваринного світу, які були пов’язані з боротьбою за виживання. Вчасне знищення сумнівних особин гарантувало безпеку всій зграї. Йшла природна (вкрай жорстока по суті) селекція – виживали лише життєздатні, стандартні, сильні члени «звірячого колективу». Але ми – люди і не маємо права давати волю своїм звірячим інстинктам. Ми маємо гарантувати право на життя, безпеку і психологічний комфорт нашим дітям – якими б вони не були. Особливої актуальності ця тема набуває в контексті розвитку в Україні інклюзивної освіти (від англ. inclusive education), що передбачає навчання дітей з інвалідністю в загальноосвітніх навчальних закладах. Небезпека цькування виростає в рази, коли поряд із дітьми з’являється хтось на них геть не схожий…
Шкільний булінг вкрай небезпечний, адже припадає на час дорослішання, самоідентифікації, формування особистості, засвоєння моральних норм, вироблення стереотипів у стосунках з протилежною статтю, позиціювання себе у колективі. Головними дійовими особами в шкільному булінгу є соціально незрілі особистості, чия поведінка «підігрівається» гормональними бурями й відповідно психічною нестабільністю як агресорів, так і жертв. Додатковими небезпеками є тривалість стресової ситуації, її подовженість у часі, а також неготовність дитини ділитися з дорослими своїми проблемами, боротися за право покинути проблемний колектив.

У чому проявляється шкільний булінг
Агресія може бути індивідуальна чи групова. А об’єктом цькування може бути як окрема особа, так і група школярів. Зазвичай розрізняють фізичне та психологічне (емоційне) цькування.
Фізичний булінг – це не лише побиття, але й більш «легкі» засоби впливу: ляпаси, стусани, підніжки, щипання, щиглі, штовхання, смикання за волосся, знущальні погладжування чи інші небажані дотики.
Психологічне чи емоційне насилля найчастіше проявляється вербально – у висловлюваннях, що містять глузування, іронію, сарказм… Це можуть бути підколи, обзивання, дражнилки, нецензурна лексика, образливі прізвиська, ярлики, погрози, плітки, наклепи, неправдиві смішні історії, провокування принизливих ситуацій, систематичне викрадення чи псування речей. Але засобом впливу може бути й повна відсутність будь-яких контактів: бойкот, уникання, обструкція, ізоляція, виключення зі спілкування.

Ознаки того, що дитина піддається цькуванню

Діти часто мовчать про свої проблеми: вони можуть в усьому звинувачувати себе, страждати на почуття провини, боятися занадто бурхливої реакції батьків або й погіршення ситуації через їх втручання. Остерігаються звинувачень у тому, що вони «ябеди, донощики, стукачі». Тому треба добре знати ознаки, які можуть свідчити про шкільне цькування:

1. Синці, садна, подряпини, подраний одяг (має насторожити їх регулярне виникнення незалежно від достовірності пояснення дитиною кожного окремого випадку).
2. Зіпсовані, поламані чи загублені речі (шкільне приладдя, підручники, гаджети, прикраси, предмети одягу).
3. Прохання про додаткові кишенькові гроші, що можуть призначатися вимагачам та шантажистам.
4. Часті хвороби, скарги на погане самопочуття; головні чи шлункові болі, проблеми зі сном (безсоння, нічні кошмари).
5. Погіршення успішності, втрата інтересу до занять, прогуляні уроки.
6. Відмова ходити до школи під різними приводами.
7. Поганий настрій після повернення зі школи, постійна пригніченість, вразливість, тривожність, плаксивість чи навпаки – дратівливість, агресивність.
8. Самотність, відсутність шкільних друзів та приятелів.
9. Дивна дорога до школи – довга, незручна чи взагалі манівцями.
10. Проблеми з харчуванням: надмірний апетит чи його відсутність.
11. Хворобливі переживання з приводу своєї зовнішності чи інших факторів, які роблять дитину «не такою».
12. Втечі з дому, самоушкодження, суїцидальні прояви.

Шкільне цькування може в подальшому:

• Негативно вплинути на самооцінку, спровокувати розвиток комплексів, самовідчуття себе як невдахи, людини третього сорту.
  Спровокувати нервові та психічні розлади, фобії, депресії, нервові хвороби, тики.
• Порушити стосунки жертви з рідними та близькими, а також у будь-якому наступному колективі.
• Закріпити негативні сценарії в стосунках із представниками протилежної статі, стати на заваді побудови здорової сім’ї, навіть призвести до самотності на все життя.
• Сформувати схильність до насилля в дорослому житті. Саме із жертв цькування нерідко виростають сімейні тирани та маніяки.

Приводом до цькування можуть бути такі фактори:

• Інвалідність, фізичні недоліки, слабкість, хворобливість, зовнішні вади (слабозорість, шрами, кульгавість, косоокість, капловухість, криві ноги, особлива форма голови, заїкання, енурез, зайва вага, руде волосся, веснянки тощо).
• Вади мовлення та інтелекту, будь-які розумові відмінності від загалу – затримка психічного розвитку або навпаки «занадто високі» здібності. Відповідно погана або занадто хороша успішність.
• Інакша раса, національність, релігія, колір шкіри, зовнішність, що не притаманні певному регіону.
• Низький рівень достатку сім’ї й відповідно бідніший одяг, відсутність гаджетів тощо.
• Соціальна та емоційна незрілість, недотриманням норм, писаних та неписаних правил.
• І будь-що, що відрізняє дитину від інших…

Провокувати проти себе насилля можуть:

• Діти із соціально неблагополучних, багатодітних, неповних сімей або родин із нетиповою манерою поведінки та способом життя.
  Надмірно опікувані батьками «домашні» діти, що не мають досвіду поводження колективі, не вміють спілкуватися, вибудовувати стосунки з однолітками.
• Емоційно нестійкі, психічно нестабільні, полохливі, тривожні, замкнуті, тихі, сором’язливі, не впевнені в собі діти.
• Занадто вразливі діти, що неадекватно реагують на жарти, підколи та нестандартні ситуації.
• Улюбленці вчителів та діти, яким легше спілкуватися з дорослими.
• Неохайні, погано вдягнені дітлахи, що не дотримуються гігієни, з брудним волоссям, неприємним запахом тощо.
• Новенькі в класі або такі, що були довго відсутні (умовно новенькі).
• І будь-хто через інтриги та підступність однолітків. Мотивом можуть послужити заздрощі, ревнощі, підозри, помста… У цьому випадку в хід ідуть наклеп, плітки, штучне роздмухування незначного епізоду.

На жаль, вчителі також бувають включені в процеси булінгу (в найгіршому випадку можуть самі виступати в ролі ініціаторів чи навіть агресорів). Педагоги – це звичайні люди, зі своєю ментальністю, особистісними якостями та вадами. Їх так само можуть чіпляти всі вищезазначені фактори. Вчителі можуть підсвідомо відчувати роздратування щодо «несхожої» дитини, розділяти думку, що жертва «сама винна», «не так себе поводить», «погано вихована». Їх часом дратує занадто яскраво виражена внутрішня незалежність дитини, нестандартне мислення, високі розумові здібності, звичка задавати складні питання. Так само, як і неслухняність та «незручність» у навчанні через затинання, гіперактивність, хворобливу сором’язливість, розумове відставання… Вчитель може потурати цькуванню через те, що не помічає чи не хоче помічати проблеми, має недостатній досвід чи низький рівень кваліфікації, недооцінює небезпеку булінгу, помилково вважає, що краще не втручатися: діти, мовляв, «самі розберуться».
Якщо ж учитель має високий моральний авторитет, користується повагою дітей та батьків, буває цілком достатньо лише його чітко озвученої позиції, щоб припинити знущання.

Хто може бути агресором
Ініціаторів цькування тепер нерідко називають «булерами». Але вони також жертви негативних процесів у колективі. Ніхто не народжується насильником. Лише за несприятливих соціальних умов можливе перетворення дитини на агресора. Такі діти також потребують психологічної допомоги. Але насамперед потрібно зрозуміти, хто може бути агресором:

• Популярні діти, «королі» та «королеви», які звикли формувати та контролювати загальну думку.
• Діти, які прагуть «відновити справедливість» і беруть на себе роль «судді» чи «експерта».
• Асоціальні діти, які прагнуть привернути до себе увагу, об’єднати навколо себе інших.
• Психологічно нестабільні діти з нещасливих сімей.
• Жертви домашнього насилля, які «відігруються» на однолітках за приниження, якому вони піддаються (чи піддавалися раніше) в сім’ї.
• Діти з нарцисичними рисами характеру, які прагнуть влади та самоствердження за рахунок інших.
• Діти з садистичними потребами.

Як хвилі від кинутого в воду каменю….

Коли трапляється випадок булінгу, нерідко вся увага оточуючих фокусується на жертві та її кривднику. Насправді факт знущань справляє свій вплив на значну кількість осіб так само, як хвилі від кинутого у воду каменю сягають далекого берега.

Згадаємо всіх, кого може зачепити конкретний випадок булінгу. Кожне наступне коло ширше, а вплив на нього слабший.

Перше коло:
Агресор – активний булер, ініціатор, призвідник цькування (може діяти один або з групою підтримки).
Посіпаки – члени групи підтримки лідера (почету, свити); прислужники, які коряться наказам агресора, а також пасивні булери, які підтримують цькувальників, але самі не діють.
Жертва (жертви).
Свідки – мовчазні спостерігачі, які ніяк не реагують і вдають, що нічого не відбувається.

Друге коло:
– Батьки та члени сімей жертви та агресора
– Батьки спостерігачів (дітей всього класу)
– Класний керівник
– Учителі, що викладають в цьому класі
– Представники шкільної адміністрації

Третє коло:
– Усі діти навчального закладу
– Батьки дітей всієї школи
– Весь педколектив
– Сім’ї, друзі та приятелі всіх учасників булінгу поза школою

Четверте коло:
– Друзі друзів, діти з інших навчальних закладів населеного пункту
– Жителі села, міста чи мікрорайону великого міста.

П’яте коло:
– Користувачі соціальних мереж, інтернет-спільнота
– Глядачі телебачення, якщо випадок набув широкого розголосу

Булінг зачіпає (хай і в різній мірі) всі кола осіб, що знаходяться в інформаційному полі конфлікту.

Зрозуміло, що кожний випадок унікальний, має свою гостроту, набуває або ні розголосу, має різну міру публічності і відповідно різний резонанс – аж до загальнонаціонального. Але навіть у тому випадку, коли цькування залишається для оточуючих таємницею, все одно вплив на оточуючих та їхні долі залишається, створюючи відповідну нездорову гнітючу атмосферу. Найсерйозніші (іноді на все життя) психологічні травми отримують дійові особи з першого кола: жертва, агресор, посіпаки і свідки.

Читайте за темою також:

1.Булінг: етапи вирішення проблеми

3.Булінг, або шкільне цькування: поради батькам

4.Булінг, або шкільне цькування: поради школярам

5.Булінг, або шкільне цькування: поради вчителям

За матеріалами статті Марії Кириленко

“Шкільне цькування, або булінг: вступ до теми”

Будьте уважні – з ознаками того, що ваша дитина піддається шкільному цькуванню (булінгу), можна ознайомитись у нашій попередній статті. А зараз декілька порад батькам на тому етапі, коли шкільне цькування вже виявлено.

Якщо ваша дитина – жертва булінгу

(1) Чого не варто робити, якщо ваша дитина жертва:

1. Миттєво втручатися за будь-якого конфлікту, не даючи часу сторонам самим залагодити ситуацію.
2. Радити дитині: самотужки протидіяти цькуванню, не звертати уваги, давати здачі, ображати у відповідь, просто перетерпіти складний період.
3. Давати дитині зрозуміти, що вона «сама винна» через «неправильну» поведінку, спосіб життя чи ще щось.
4. Намагатися самотужки «розібратися» з кривдником дитини чи її батьками в стилі претензій, звинувачень, докорів і погроз.
5. Повністю покладатися на вчителів і адміністрацію школи, не контролюючи ситуації.
6. Відмовлятися від переведення дитини в інший навчальний заклад, якщо ситуація зайшла занадто далеко.

(2) Що робити, якщо ваша дитина жертва:

1. Тримати баланс і пам’ятати, що небезпечними є крайнощі: як недбаліть та ігнорування проблеми, так і надмірна паніка та емоційне розкручування проблеми.
2. Довіряти дитині та її здатності вчитися долати життєві негаразди.
3. Якщо є підозра у систематичних випадках фізичного насилля, не зволікайте. На жаль, іноді буває, що повторювана фізична агресія може наростати – аж до загрози здоров’ю. У цьому випадку повідомляється шкільна адміністрація, а в разі її бездіяльності – поліція. Ви маєте шанс не лише захистити свою дитину, але й покласти край цькуванню як явищу в конкретному навчальному закладі.
4. Якщо ви пересвідчилися, що дитина піддається психологічному цькуванню, повідомте класного керівника, шкільного психолога, дирекцію школи. При цьому чітко сформулюйте проблему, називаючи речі своїми іменами. Наполягайте, що булінг – це насамперед проблема школи і лише потім – жертви та її мучителя. Коли явище отримує своє визначення та однозначну оцінку, можна розраховувати на адекватне реагування. Повернення до замовчування вже не буде.
5. Не дозволяйте заплутати себе розбірками конкретних ситуацій – хто що сказав чи зробив і хто більше винен. У цьому випадку ви потонете в деталях і почнете грати в гру насильника «а що я зробив?». Тому говоріть лише про загальну картину.
6. Дайте дитині зрозуміти, що вона не одна і що ви на її стороні. Виявляйте до неї любов, говоріть із нею, діліться своїми спогадами про аналогічні ситуації з ваших шкільних років. Знайдіть, за що хвалити сина або доньку, щоб підвищити самооцінку, подарувати впевненість у собі.
7. Проаналізуйте, чи все гаразд у вашій сім’ї. Зверніться до незалежного психолога, який не включений у шкільні процеси. Будьте готові до довготривалої роботи з фахівцем над оздоровленням родинних стосунків.
8. Спробуйте дуже обережно з’ясувати, які зовнішні чинники (з-поміж тих, що піддаються коригуванню) могли послужити приводом до цькування (надмірна вага, неохайність, недотримання правил гігієни, неприємні для оточуючих звички, нетиповий одяг тощо). Спільно з дитиною працюйте над поліпшенням ситуації.
9. Допоможіть дитині обрати хобі, гурток, в якому їй буде комфортно і цікаво і який їй подарує нових друзів зі схожими смаками та захопленнями.
10. Віддайте дитину до спортивної секції, що зміцнить її фізично та додасть впевненості у собі.
11. Вчіть дитину навичкам впевненої поведінки, вмінню відстоювати свої інтереси, захищати свої кордони, гідно триматися, чітко формулювати думку, голосно відповідати. Спільно напрацюйте набір стандартних відповідей на дражнилки та образи.
12. Допомагайте дитині мріяти, вибудовувати плани, уявляти себе в світлому майбутньому, підніматися над буденністю, отримувати стимул працювати над собою.
13. Зважте всі «за» та «проти» переведення дитини в інший клас чи навчальний заклад. Врахуйте, що це лише один із паралельних способів вирішення проблеми. У новому учбовому закладі дайте дитині можливість почати все з чистого аркушу: нікому не розповідайте про справжні причини переходу (вигадайте якийсь нейтральний привід). Водночас не спішіть із таким рішенням – можливо, це булер має піти зі школи, а не ваша дитина.
14. Якщо мова йде про кібербулінг (цькування в соціальних мережах), допоможіть дитині «почистити» від агресорів свої акаунти, змінити налаштування або взагалі видалити свої сторінки.

Якщо ваша дитина – булер

• Не виправдовуйте свою дитину, не намагайтесь звинуватити в усьому жертву цькування, вчителів, школу… Водночас прослідкуйте, щоб з вашої дитини не зробили цапа-відбувайла: шкільна адміністрація має визнати свою частину провини за неприпустиму ситуацію.
• Допоможіть дитині понести відповідальність за те, що вона накоїла: вибачитись, відшкодувати збитки за рахунок чогось, про що вона мріяла, тощо.
• Пам’ятайте, що ваша дитина потребує любові й допомоги так само, як і той, кого вона ображала. Засудження конкретних вчинків, пояснення їх неприпустимості має супроводжуватися виявами підтримки, формуванням відчуття, що разом ви подолаєте всі негаразди.
• Зверніться до психолога. Пам’ятайте, що послуги фахівця потрібні і дитині, і вам. За його допомогою спробуйте розібратися, чому ваша дитина вдалася до агресії, що не так у вашій сім’ї, вихованні, сімейних традиціях, поведінкових стереотипах.
• Подумайте, чи ваша дитина не відчуває себе жертвою домашнього насилля: те, що ви називаєте «вихованням», дитина може сприймати як психологічні тортури.
• Проаналізуйте, чи не є поведінка вашої дитини віддзеркаленням того, як ви ставитесь до свого оточення. Чи часом не дозволяєте собі критикувати інших, кепкувати з них, роздратовано відгукуватися, акцентуватися на національності, соціальному статусі, способі життя… Ви можете це робити мимохіть, позаочі, в сімейному чи дружньому колі, ніколи не переходячи до особистих образ. Але ваше ставлення до інших людей може відбиватися в дитячій душі, як у кривому дзеркалі, – у гіпертрофованому та спотвореному вигляді. Ви лише говорите – а дитина вже діє.
• Оберіть для дитини таку спортивну секцію, в якій вона матиме вихід своїй енергії та прагненню до лідерства.
• Задіюйте в своїй душі й відповідно в душі дитини такі емоції та почуття, як співпереживання, доброта, милосердя. Подумайте, які добрі справи ви разом могли б робити, кого рятувати, кому допомагати, співчувати…

Якщо ваша дитина – свідок або вимушений учасник знущань

Є ще одна, найбільш масова категорія жертв булінгу. Це пасивні свідки знущань – німі, безсилі, залякані спостерігачі. Так само, як і ті, що приєдналися до терору з остраху стати наступною жертвою.
У свідків знущань психологічні травми можуть бути такими ж відчутними, як і у жертв. Почуття провини та сорому через участь у тортурах може супроводжувати людину все життя. Свідкам та вимушеним учасникам булінгу також потрібна допомога психолога та підтримка батьків. Вони мають «перетравити» отриманий негативний досвід, осмислити міру своєї відповідальності, роль людини в закритій системі, виробити стереотипи відповідальної поведінки на майбутнє. З усіма дітьми, що стали учасниками процесів, пов’язаних з булінгом, потрібно багато розмовляти, обговорювати аналогічні ситуації, переглядати фільми за темою тощо.

За яких умов можливе цькування
Булінг можливий у школі через загальну нездорову атмосферу, відсутність системної виховної роботи і недопрацювання з боку шкільних психологів.
Але випадки цькування трапляються і в цілком благополучних та за всіма критеріями безпечних навчальних закладах. Тому вкрай важливо, щоб перший випадок водночас став останнім. І це справжній виклик професіоналізму та виваженості педагогічного колективу.

Завдання батьків у цьому контексті – проконтролювати ситуацію:

• Пересвідчитись, що відбулося адекватне реагування на випадок булігу зі сторони всіх сторін конфлікту та всіх причетних.
• Речі названо своїми іменами. До учнів донесено інформацію, що вони не «дражнять», «грають», «приколюються» і «стібуться», а цькують, знущаються та піддають тортурам.
• Проведено службове розслідування стосовно вчителів, які або потурали, або були ініціаторами шкільного цькування.
• Вжито елементарних заходів безпеки: діти на перервах не залишаються без нагляду дорослих, в школі відсутні неконтрольовані закапелки, де булери можуть познущатися зі своїх жертв.

Батьки мають право ініціювати (а за потреби – і профінансувати) встановлення в навчальному закладі відеоспостереження. Батьки також можуть допомогти вчителям завантажити дітей цікавими спільними проектами, екскурсіями та волонтерською діяльністю, яка актуалізує в дитячій душі доброту, співчуття, турботу про постраждалих, стареньких, тварин тощо.

Читайте за темою також:

1.Булінг: етапи вирішення проблеми

2.Про булінг, або шкільне цькування. Вступ до теми.

4.Булінг, або шкільне цькування: поради школярам

5.Булінг, або шкільне цькування: поради вчителям

За матеріалами статті Марії Кириленко

“Шкільне цькування: поради батькам”

Учителі також можуть бути булерами?
За деякими дослідженнями, лише 4% учнів, що піддавались цькуванню, зверталися по допомогу до вчителя. А у 24,7% випадках саме вчителі виступали ініціаторами булінгу.
Не будемо спрощувати. Не так уже й часто вчитель свідомо знущається з дитини або відкрито нацьковує на неї інших учнів. Багато що може відбуватися підсвідомо і виявлятися на рівні невербальних ознак чи шляхом відсутності реагування, «не помічання», покарання жертви замість агресора.
Учитель теж людина, і його можуть дратувати зовнішність, поведінка чи фізичні вади учня. Це може бути, приміром, яскраво виражена внутрішня незалежність; неслухняність та некерованість; «незручність» у навчанні (гіперактивність, затинання, підвищена сором’язливість); слабкість; плаксивість; хворобливість; затримка психічного розвитку або навпаки високі розумові здібності; інакша раса чи національність; низький рівень достатку; неохайність; недотримання правил гігієни…
У дітей сильно розвинена інтуїція – вони миттєво «зчитують» справжнє (а не на словах) ставлення вчителя до особливої дитини. Це для них може бути знаком, що вчитель «на їх стороні» і що їм за цькування нічого не буде.
Дослідження також доводять, що нерідко вдаються до знущання з дітей ті вчителі, які колись самі (в сім’ї або в навчальному закладі) були жертвами цькувань та принижень. У цьому випадку вчитель потребує окремої психологічної допомоги. Але хай там як, саме вчитель – головний захисник дітей, з яких знущаються. Саме від учителя залежить, наскільки ефективно відбуватиметься боротьба з булінгом.

Чому вчитель іноді потурає цькуванню:

• Реально не помічає й не розуміє проблеми та недостатньо обізнаний щодо можливих небезпечних наслідків булінгу і недооцінює міру шкідливого впливу.
• Переконаний, що учень «сам винен» або відчуває таке саме роздратування щодо «несхожої» дитини, як і булери.
• Помилково вважає, що «діти самі розберуться» і краще не втручатися.
• Стає жертвою хитрощів нападника: той знущається з жертви, коли ніхто не бачить, а коли вчитель у класі, провокує жертву на сплеск гніву. Як результат – учитель карає жертву, а не агресора, чим фактично долучається до булінгу.
• Колись він сам був жертвою цькування або ж піддається сімейному насиллю зараз і підсвідомо схильний до своєрідного «реваншу» за колишні приниження.
• Йому подобається булер, який на відміну від жертви впевнений у собі, симпатичний, краще фізично розвинений і взагалі є улюбленцем учителів.
• Має низький рівень кваліфікації чи недостатній досвід, щоб припинити цькування.

Декілька порад учителю:

1. Завжди пам’ятати, що таке явище, як цькування існує в навчальних закладах усього світу. Різниця тільки в тому, чи не замовчується проблема, наскільки ефективно відбувається профілактика та виявлення конкретних випадків і як швидко відбувається реагування на них.
2. Пам’ятати, що лідером у дитячому колективі має бути вчитель і тільки вчитель. Це він визначає правила поведінки, цивілізований мирний спосіб вирішення конфліктів, неприпустимість висміювання, знущань і застосування сили. Ніякі «королі» з-поміж учнів не мають перебирати на себе роль «ватажка зграї» і встановлювати свої «правила гри», за якими в колективі пануватимуть первісні інстинкти й тероризування слабших.
3. Водночас створити у дітей відчуття, що дотримання певних правил поведінки – це їх власний вибір. Розробити разом з ними своєрідний кодекс честі, де буде зафіксована неприпустимість насилля, знущання, викладення в соціальні мережі глузливих відео про однокласників… Правила потім можна красиво оформити, скріпити підписами всіх учнів і вивісити в класі.
4. У боротьбі з випадками шкільного цькування застосовувати комплексний підхід до розв’язання проблеми, який включає роботу з класом, з колегами, батьківським комітетом та усіма батьками. Проводити окрему індивідуальну роботу наодинці з головними дійовими особами конфлікту та їхніми батьками.
5. Розібратися в собі, з’ясувати, чи часом жертва булінгу не дратує самого вчителя. За потреби пропрацювати проблему з незалежним психологом.
   Не включатися в булінг (часом це відбувається мимоволі) – не виявляти ознак роздратування; не посміхатися, коли дитина потрапляє в кумедну ситуацію; тримати ситуацію під контролем.
6. Чітко й недвозначно окреслити перед класом свою позицію – і не лише стосовно конкретного випадку, але й щодо явища булінгу загалом.
7. Називати речі своїми іменами. Пояснювати, наскільки огидним є таке явище, як цькування. Відверто говорити з дітьми, що класний колектив хворий, і потрібно всім разом працювати на його одужання.
8. Завантажувати дітей цікавими спільними справами. Знаходити в колективній діяльності місце для активності сором’язливих або заляканих дітей.
9. При плануванні заходів враховувати, чи не потрапить до складної (чи навіть принизливої) ситуації школяр з інвалідністю, з малозабезпеченої сім’ї чи дитина, чия родина знаходиться в складних життєвих обставинах. З огляду на це коригувати план проведення заходу або змінювати його формат.
10. Долучити до розв’язання проблеми шкільного психолога. Водночас враховувати, що той може не користуватися достатньою довірою з боку дітей, оскільки сприймається як представник шкільної адміністрації. За потреби запросити до роботи з класом незалежних спеціалістів (оптимізація стосунків у колективі, тренінги на згуртування тощо).
11. Докладати окремих зусиль, щоб підняти самооцінку дітей, які піддавалися цькуванню. Штучно створювати для них ситуації успіху і перемоги.
    Організувати групу підтримки для жертви цькування. Запровадити в класі систему шефства над слабшими дітьми.
12. При роботі з класом не акцентуватися на тому, хто в якій ролі виступав під час конфлікту. Якщо агресор не визнає за собою провини, не наполягати. Працювати з уявними ситуаціями.
13. Використовувати сучасні методи роботи з колективом: форум-театр, рольові ігри, в котрих програвалися б поведінка агресора, його свити, жертви, спостерігачів.
14. Читати на виховних годинах зборах реальні історії або оповідання про цькування, передивлятися фільми чи відеосюжети за темою з наступним колективним обговоренням.
15. Запропонувати учням описати у невеликих творах те, що, на їхню думку, відчуває жертва насилля.
16. У складних ситуаціях не виключати переведення агресора чи жертви до іншої школи або навіть звернення до правоохоронних органів.
17. Робити все можливе для покращення загальношкільної атмосфери: сприяти якомога більшій відкритості навчального закладу, прозорості всіх процесів, готовності визнавати помилки й рухатися далі.
18. Сприяти тому, щоб представники адміністрації школи та весь викладацький склад зрозумів, наскільки проблема булінгу жахлива й небезпечна.
19. Ініціювати встановлення відеокамер в класах та коридорах навчального закладу, але передусім у місцях, де мали місце епізоди насилля. Це не вияв недовіри до школярів та вчителів, а дієвий спосіб їх захисту.

Якщо не почати лікувати булінг на початкових етапах, то рано чи пізно ця хвороба захопить весь шкільний колектив і цілком імовірно, що наступною жертвою може стати сам учитель.
Не виключено, що згодом ми знову повернемося до цієї теми, щоб поговорити вже про те, як захистити від булінгу самих учителів.

Читайте за темою також:

1.Булінг: етапи вирішення проблеми

2.Про булінг, або шкільне цькування. Вступ до теми.

3.Булінг, або шкільне цькування: поради батькам

4.Булінг, або шкільне цькування: поради школярам

За матеріалами статті Марії Кириленко

“Шкільне цькування: поради для дітей, вчителів і не тільки”

26 березня 2019 року в Києво-Святошинському центрі соціально-психологічної реабілітації населення (ЦСПР) відбувся практичний семінар для освітян Тарасівської загальноосвітньої школи «Профілактика булінгу».
Учительський колектив, що прибув до Центру у повному складі, привітала директор ЦСПР Ангеліна Лахтадир, яка нагадала про актуальність проблеми булінгу у світлі змін до законодавства України. Доповідь на тему «Виклики сьогодення» зробила заступник директора, психолог Ганна Яценко. Керівник інформаційно-аналітичної служби Марія Кириленко презентувала інформаційний пакет матеріалів, присвячених булінгу, або шкільному цькуванню. Учительський колектив отримав підбірку психологічних порад батькам, школярам (всім дійовим особам булінгу), батькам та вчителям. В інформаційному пакеті також містяться загальні відомості про булінг, ознаки того, що діти піддаються цькуванню, алгоритм розв’язання будь-якої соціальної проблеми.
Психолог ЦСПР Оксана Коннорова провела з присутніми нейропсихологічні вправи «Палітра ресурсних станів». Під час практичного блоку «Способи подолання булінгу» освітяни в підгрупах розбирали з психологами типові ситуації шкільного цькування.
Ми говоримо про булінг, або шкільне цькування, коли дитину або підлітка систематично піддають психологічному або фізичному тиску та насиллю: кепкують, висміюють, глузують, дражнять, ігнорують, бойкотують, залякують, шантажують, ставлять у неприємну ситуацію, штовхають, чіпляють, б’ють… Це ганебне явище своїми джерелами сягає тваринного світу, де цькують, виганяють зі стада чи зграї або забивають на смерть будь-яку особину, яка чимсь відрізняється від інших.
У сучасному не менш жорстокому світі жертвою шкільного булінгу (а тепер уже й кібербулінгу) може стати будь-хто – і не лише через якісь фізичні вади, особливості зовнішності чи поведінки. Цькування може розпочатися з пліток чи наклепу, через заздрощі, ревнощі чи просто з нудьги і заради розваги.
Приємно відмітити активність освітян та їх зусилля щодо більш глибокого вивчення цієї проблеми.

Спеціалісти Києво-Святошинського ЦСПР працювали з учнями шкіл, освітянами та батьками.
Протягом квітня-червня 2018 року фахівці Києво-Святошинського центру соціально-психологічної реабілітації населення провели низку соціально-психологічних оздоровчих занять з елементами тренінгу для дітей та дорослих. Учасниками стали учні загальноосвітніх закладів від 1-го до 11-го класу, освітяни та батьки дітей Тарасівської ЗОШ, Боярської гімназії, Боярських ЗОШ №№ 1, 4, 5 загалом – близько 400 осіб.
З дітьми та дорослими працювали фахівці ЦСПР – психологи Оксана Коннорова, Надія Величко, Ольга Доманіна, Ганна Яценко, Наталія Жанталай, фахівці із соціальної роботи Надія Могилевська та Ольга Гоголь, фізичний реабілітолог Наталія Гусейнова.
Для школярів різного віку були проведені серії занять за темами: «Апгрейд: оздоровлення стосунків у шкільному колективі», «Практики усвідомленості», «Стежка додому: безпечна поведінка», «Життєві перспективи» та ін. Для батьків маленьких дітей також була проведена зустріч з психологом «Адаптація до школи», а вчителі працювали з психологами та фізичними реаблітологами за програмою експрес-відновлення.
Під час занять діти та дорослі
 випробовували на собі різні методики релаксації та перемикання з негативних психоемоційних станів;
 працювали над усвідомленням фізичних процесів у своєму тілі, опановували заземлення, центрування, розподіл енергії, балансування, розпруження;
 відпрацьовували та вдосконалювали комунікативні навички з метою оптимізації психологічного клімату в класі;
 опановували навички командної взаємодії, визначали шляхи досягнення своєї мети;
 вчилися безпечній поведінці;
 розвивали навички самоспостереження, уважності, концентрації;
 вчилися контактувати з навколишнім світом, пізнавали основи емпатійного спілкування тощо.

12 жовтня 2016 року на базі Києво-Святошинського центру соціально-психологічної реабілітації населення відбулася нарада-семінар голів батьківських комітетів навчальних закладів району. З привітальним словом до присутніх звернулася директор ЦСПР Ангеліна Лахтадир. Голова районної асоціації батьків школярів Анатолій Мироненко від імені всіх присутніх поздоровив Ангеліну Миколаївну із присвоєнням звання «Людина року міста Боярка»-2016 в номінації «Соціальний захист».
Вступне слово виголосила методист районного методичного центру відділу освіти Тетяна Гончарук.
Психологи Києво-Святошинського центру соціально-психологічної реабілітації населення Надія Величко та Ольга Доманіна провели для учасників зустрічі тренінговое заняття «Як бути героєм для своїх дітей. Відповідальні батьки виховують відповідальних дітей». На тренінговому занятті був розглянутий «Позитивний батьківський план», батьки познайомилися з ключовими принципами (прийняття, визнання, любов, доступність, відповідальність, авторитет), взяли участь у різних вправах, змогли висловитися з теми тренінгу. Свідченням, наскільки це було для всіх цікаво та корисно, є висловлювання учасників тренінгу у листках зворотного зв’язку. Батькам було запропоновано закінчити речення. Наведемо декілька узагальнених відповідей:

Мене здивувало, що….

– В ЦСПР дуже тепла атмосфера, дають такі корисні поради
– На тренінгу була дуже відверта комфортна атмосфера, приємне емоційне спілкування, позитивний настрій
– Я не розуміла своїх дітей
– За таким простим планом можна виховувати дітей
– Інші батьки так само занадто контролюють своїх дітей, як і я
– Ми можемо бути героями для своєї дитини

Я дізнався, що…..
– Є позитивний батьківський план виховання дітей
– Всі конфлікти потрібно вирішувати з любов’ю
– Дітей треба приймати такими, як вони є
– Дуже багато корисної інформації
– Я можу розраховувати на допомогу психологів ЦСПР
– Все можна виправити, якщо сприймати проблеми дітей на їх рівні
– Схожі проблеми з дітьми є в інших сім’ях

Я замислився про те, що…
– Іноді я не завжди дотримуюсь пунктів позитивного плану виховання дітей
– Діти головніше в житті, не можна ламати їх внутрішній світ
– З дітьми потрібно ще більше говорити і любити їх
– Можу припускатися помилок у вихованні дітей
– Я на 70% дотримуюсь позитивного плану виховання дітей
– Як знаходити вихід із багатьох життєвих ситуацій
– Потрібно аналізувати ситуацію перш, ніж озвучувати її
– Всі конфлікти потрібно вирішувати в спокійній атмосфері
– До дітей різного віку потрібний різний підхід

Батьки висловили побажання, щоб такі розумні та повчальні тренінги відбувалися частіше, обговорювалися такі ж актуальні ситуації, зібралося більше людей і щоб такі заходи були організовані на базі окремих навчальних закладів.