Марія КИРИЛЕНКО

На більшості наших телеканалів цілком відкрито відбувається обробка масової свідомості з метою залучити до нетверезого способу життя якомога більшу кількість людей. Найтривожніше за наших дітей. Не говоритимемо про те, що перейматися цим повинні державні мужі, ті, хто відповідає за державну безпеку, моральні авторитети й чесні журналісти. Немає сенсу заглиблюватися у складні теорії змов, розмірковувати на тему «Кому вигідно?», давати волю розпачливому бажанню махнути на все рукою або й поготів впадати у крайнощі — як-от забороняти дітям дивитися телевізор. Підійдімо до цієї проблеми з іншої позиції — що робити в такій ситуації відповідальним батькам? Читати далі »

Марія КИРИЛЕНКО

Лох — (жарг., зневаж.) простак, який дозволяє себе обманювати; потенційна жертва злочинця.

Часи змінюються, і написи на паркані набули певного різноманіття. Поруч з традиційним словом з трьох букв можна зустріти й відносно нове — «лох». Іноді в редакції: «Коля (Петя, Вася, Вітя) — лох». Оскільки найпримітивнішим видом графіті бавляться переважно діти, неминуче напрошується висновок, що наше молоде покоління розцінює це слово як особливо сороміцьке та образливе (багато хто упевнений, що це мат).

Якщо подумати, то лох — це людина довірлива, яка не очікує підступу і вже тим паче підлості від оточення, яка трохи вірить у диво і талан. І навіть те, що така людина нерідко опиняється в цій ролі через оманливу перспективу отримати щось майже задарма, не робить її такою вже несимпатичною. Достатньо пригадати, в якій державі і за яких часів  нам доводиться жити — чесноти, вміння і хист далеко не завжди є запорукою успіху і статку. Додайте до цього невпевненість у завтрашньому дні, страх занедужати і втратити роботу, а ще — сумну підозру, що в злиднях доведеться проживотіти решту життя. І все це на тлі телевізійних «світських хронік» і картинок недосяжної розкоші. Не дивно, що в цих умовах людина й сама «обманюватися рада». А тим часом можна й не спокушатися дешевиною, не вплутуватися в сумнівні справи, але все одно стати жертвою обману і шулерства. Чи заслуговує така людина презирливо-поблажливого ставлення? А може, правильніше її пожаліти, поспівчувати їй? Адже як від жебрацької  та тюремної недолі, так і від ролі ошуканого зарікатися не доводиться. У цій ролі ризикує опинитися практично кожен.

Жаргонні слівця найнижчого штибу вже давно проникли в нашу мову. Зрозуміло, хорошого в цьому мало. Але набагато гірше, що одночасно відбувається криміналізація мислення, закріплення у свідомості впевненості, що цілком можна жити і «за поняттями», наприклад: «Лоха не кинути — себе не поважати». Як наслідок — серйозний зсув у моральних нормах: якщо соромно бути обманутим, значить уміння обманювати, навпаки, гідне поваги й захвату? І якщо наші діти так бояться, щоб їх вважали лохами, то ким же вони хочуть бути? Якими вони хочуть бути? І якщо лох — це антигерой, то хто тоді герой? Ошуканець, спритний шахрай, вмілий аферист, меткий політик, який пробився до влади, наобіцявши золоті гори своїм виборцям?

Поговоріть про це з дітьми. І не нав’язуймо їм готових відповідей. Нехай думають самі.

«Дзеркало тижня. Україна» №14, 15 Квітень 2011

Автор: Світлана СЕНЕНКО (Нью-Джерсі)

Як і повсюди у світі, жителі США не надто шанують своїх бюрократів. Проте все пізнається в порівнянні, і людина, яка прибула в Штати з країни, де дотепер актуальний принцип «без папірця ти комаха, а з папірцем людина», гідно може оцінити мудрість та ефективність організації роботи місцевих чиновників, яка, зокрема, практично виключає дрібне хабарництво.

Паралельні світи

Коли наприкінці 1995 року через політичні ігри навколо бюджету президент Клінтон оголосив тимчасове часткове закриття державних установ, ця акція дивовижно мало вплинула на щоденне життя середнього американця (зрозуміло, за винятком самих держслужбовців, кількість яких на сьогоднішній день уже перевалила за 15 мільйонів чоловік). Найбільша незручність була пов’язана з припиненням роботи пошти. Однак, з огляду на те, що паралельно з державною у Штатах функціонують кілька приватних поштових служб, невідкладні листи й посилки можна було й відправляти, і отримувати навіть у цей період. Закриті національні парки та музеї теж, звичайно, не радували, проте на недолік розваг американцям скаржитися гріх. А ось тимчасова зупинка діяльності цілих відділень федерального й штатних урядів, включаючи податкове відомство та службу соціального страхування, зменшення кількості охоронців дипломатичних корпусів, тюрем й обслуги Білого дому тощо практично ніяк не зачепили щоденне життя більшості американських громадян. Читати далі »

Автор: Марія КИРИЛЕНКО

Ще зовсім недавно можна було почути, що ми прагнемо побудувати демократичну правову державу. Тепер ці декларації, зі зрозумілих причин, майже зникли з офіційної риторики. Однак не хотілося б, щоб, як само собою зрозуміле, склалася думка, буцімто вже ніхто нікуди не йде і нічого такого не будує. Тому вважаю, що саме зараз важливо замислитися над тим, наскільки реально українцям стати цивілізованим законослухняним народом.

Наше сьогодення — це загальна фантасмагорична гра, де правила пишуть не для того, щоб їх дотримуватися, а для того, щоб порушувати. Закони в Україні не поважають, бо всі знають, що створюються вони для бідних і дурних, а не для багатих і спритних. Мій скромний досвід роботи у правозахисному комітеті невеличкого міста залишив у душі неприємний осад: до нас у комітет приходили люди в надії, що ми допоможемо їм… оминути закон. Кожен знаходив масу прикладів, коли аналогічне питання вирішувалося на користь прохача. Повага до закону неможлива без впевненості, що перед ним справді всі рівні. Корупція — першопричина багатьох потворних явищ у нашому суспільстві, у тому числі й повсюдного правового нігілізму. Але багато аспектів проблеми кореняться в нашому недавньому минулому. Читати далі »

Автор: Марія КИРИЛЕНКО

Корупція — явище міжнародне і позачасове. Вона продовжує існувати й у країнах розвиненої демократії, але там це скидається на хворобу людини із сильним імунітетом: захисні сили організму активізуються й успішно борються з недугою. Країну, де демократія перебуває в жалюгідному стані, можна порівняти лише з організмом, ураженим синдромом імунодефіциту, — хвороботворні бактерії безперешкодно розмножуються, вражаючи орган за органом. Чому так складно боротися з корупцією? Не в останню чергу тому, що це тіньовий бік нашого життя, а боротьба з тінню здається неможливою. У корупції немає проголошених принципів, своєї ідеології, відповідно немає і серйозної контрідеології. Але найголовніше — розмитий образ ворога: в умовах, коли бере або дає майже кожен, потрібно починати боротьбу із самим собою. А до розуміння цього потрібно ще дорости.

«Я думав, він порядна людина, а він…» Читати далі »

Автор: Марія КИРИЛЕНКО

Помаранчева революція викликала у чималої частини наших громадян такий сплеск самосвідомості й почуття власної гідності, що, здавалося, можна було говорити про відчутні зрушення в громадській свідомості. Проте багато українців, залишивши майдани, опинилися в ролі Попелюшки, повернувшись із революційного балу до своїх лахів, покірності та мрій про дива, які творитиме для них якщо не хрещена мати-фея, то хрещений батько-президент. Ясна річ, за такого налаштування розчарування було неминуче. І водночас не можна забувати, що великою мірою невдоволення викликане діями місцевої, а не найвищої влади. Вимушене й неминуче спілкування з деякими нашими чиновниками здатне довести до короткочасного нервового зриву або тривалого розладу психіки, до істерики чи депресії, до агресивної витівки або боягузливого відходу від проблеми, до фаталістичної покірності чиновникам як якимось божествам або ж до походу на них війною в правозахисному русі. Утім, завжди можна дати хабара й залишитися при збережених нервах, часі й навіть почутті власної гідності…

Як «маленький» українець спілкується з владою Читати далі »

Автори: Марія КИРИЛЕНКО, Світлана СЕНЕНКО

Історія Рози Паркс проста й приголомшлива, як міф чи апокриф. Коротко її можна викласти буквально в двох реченнях. Чорношкірій американці, яка поверталася з роботи автобусом, було велено підвестися зі свого місця, щоб уступити його білому чоловіку. Її відмова підкоритися привела до скасування расової сегрегації на Півдні Сполучених Штатів і ознаменувала початок нової ери в боротьбі за громадянські права.

Щоб розібратися, чому та як це сталося, треба згадати не таку вже давню історію США. Громадянська війна (1861—1865) покінчила з рабством, але переможені жителі Півдня зовсім не перестали ставитися до негрів як до недолюдей. У результаті на зміну рабству прийшла сегрегація, що проявилася в групі законодавчих актів на рівні окремих штатів, які отримали загальну назву «закони Джима Кроу» — за іменем знаменитого в ті часи чорношкірого комедійного персонажа. Попри кількаразові спроби доказу їхньої неконституційності, закони, які зобов’язують влаштовувати окремі школи, кафе, ресторани, громадські туалети, вагони поїздів і навіть лави в парках для людей із білою та небілою шкірою, протрималися в південних штатах аж до 60-х років минулого століття. Єдиною сферою, в якій сегрегація забезпечувалася з трудом, був міський транспорт — жодна компанія не могла потягнути утримання окремих автобусів для білих і чорних. Межа між «білою» і «чорною» зоною автобусного салону регулювалася за допомогою переносного знаку. Читати далі »

Автори: Марія КИРИЛЕНКО, Ганна ЯЦЕНКО

Попереду Новий рік, Різдво. Традиційні сімейні свята, які чекає не лише дітвора. Свята, коли в кожному дорослому прокидається дитина, коли душа прагне казки, різдвяного дива, відпочинку, веселощів. Дні, які зазвичай об’єднують за святковим столом сім’ї та найближчих друзів. І — водночас напружена ситуація в країні, політичні пристрасті, відчуття занепокоєння через результат виборів. Як зустрінуть українці Новий 2005 рік? Чи буде в їхніх душах мир і спокій, чи не відіб’ються результати голосування (або відсутність таких) на святковому настрої?

Про те, що симпатії до різних кандидатів у президенти внесли розбрат у чимало сімей, порушили родинні й дружні стосунки, говорять нині немало. Проте можна спостерігати й зворотний процес — у багатьох сім’ях спільність поглядів стабілізувала стосунки між подружжям; призвела до кращого порозуміння між батьками та дітьми студентського віку; налагодила стосунки між батьківськими і молодими сім’ями. Сталося певне перегрупування й у найближчому оточенні, зміцніло багато дружніх зв’язків. Читати далі »

Автор: Марія КИРИЛЕНКО

Упродовж тривалого часу напередодні такого любимого всіма старого Нового року, коли панує святковий настрій і не хочеться думати про сумне, залишалася майже непоміченою трагічна дата в історії України — чергова річниця початку репресій проти української творчої інтелігенції. Репресії розпочалися 12 січня 1972 року, не припинялися протягом майже півтора року й знаменували марні спроби тоталітарної системи задушити прагнення українського народу до свободи і незалежності. Близько сотні яскравих представників руху шістдесятників були заарештовані й кинуті в табори; обшуки зачепили тисячі людей; десятки тисяч були піддані допитам і залякуванню. Саме ця хвиля репресій кинула за грати таких видатних діячів, як Іван Світличний, Євген Сверстюк, В’ячеслав Чорновіл, Василь Стус, Семен Глузман, Валерій Марченко. Був серед них і мій батько — Іван Коваленко, вчитель і поет із м.Боярка. Я могла б дуже багато розповісти і про нього, і про нашу сім’ю, але торкнуся лише того, що, як мені здається, співзвучне нашому часу. Читати далі »

Автор: Марія КИРИЛЕНКО

Апетитний димок від жертовного вогнища піднімається до небес, і боги звертають свій прихильний погляд на того, хто приніс жертву… Маленький хлопчик залишається вдома, а не йде гуляти, тому що мама пообіцяла йому за це шоколадку… Бабуся, судомно притискаючи до грудей синю курку, віддає свій голос кандидатові, який її «ощасливив»… Корупція багатолика і властива людині як одвічний порок, що його неможливо викорінити повністю. Але за певних умов корупція квітне, розростається і, як корозія, починає роз’їдати все суспільство й водночас душу кожного з нас.

Не секрет, якого розмаху в нашій країні набула корупція. Її тотальний характер — це грізний симптом, який свідчить і про стан нашої демократії, і про рівень беззаконня, і про моральне падіння більшої частини суспільства. З’явилися цілі сфери, де хабар трактується як напівлегальна доплата до низької зарплатні. Я вважаю своїм обов’язком знову й знову привертати загальну увагу до хабарництва як до одного з аспектів загальної корупційної системи. Для нашого майбутнього вкрай небезпечна не так наявність «корумпованої верхівки», як моральне обличчя нашого суспільства, із яким інакших «верхів» воно не заслуговує. Читати далі »