Автори: Марія КИРИЛЕНКО, Ганна ЯЦЕНКО

Якось непомітно сплинув час. Ще недавно ваша дитина була зовсім малою, і ось «раптом» перед вами абсолютно незнайома людина — колюча, незручна, кручена, важка у спілкуванні, непередбачена… Але в цій статті ми хочемо поговорити не про підлітків, а про те, що відчувають батьки, чиї діти ступили на непростий шлях переходу від дитинства до дорослого життя.

Нині акселерація стала таким повсякденним явищем, що складно прогнозувати, коли в дитини розпочнеться цей підступний перехідний вік. У деяких сім’ях переживають період дорослішання своїх дітей дуже благополучно. В інших — це майже катастрофа. Передусім це, звичайно, залежить від особистих якостей усіх членів сім’ї і самої дитини. Однак є й інші важливі чинники: наскільки чуйно та грамотно поводяться батьки; чи не надто вони вільні для того, щоб зациклитися на проблемі; чи є в сім’ї ще діти. Як правило, без особливих драм сприймають перехідний вік своїх дітей молоді легковажні батьки, які ще не забули, що вони самі виробляли в такому віці. Набагато складніше серйозним відповідальним батькам; самотнім матерям; домогосподаркам; батькам у віці; авторитарним батькам; тривожним матерям і тим, хто за мету свого життя поставив «зробити з дитини людину». Іноді їхні переживання сягають такого градуса, що без допомоги психолога не обійтися. Читати далі »

Автори: Марія КИРИЛЕНКО, Ганна ЯЦЕНКО

Буває, звісно, що батько чи мати зовсім не люблять своєї дитини. Але це радше з розряду патології — особливо, коли дитина зовсім мала і стосунки з нею ще не зіпсовані моральними та світоглядними розбіжностями. Однак психологам постійно доводиться мати справу з негативними наслідками дефіциту батьківської любові. Як рослини без сонечка, чимало малюків марніють, хворіють, сумують… Або ж вередують, галасують, пустують, намагаючись привернути до себе увагу в такий нездоровий спосіб. А в цей час тата і мами й не підозрюють, що їхнім дітям бракує пестощів і тепла. Коли психолог повідомляє батькам, що їхній дитині бракує любові, ті бувають просто шоковані: «Це я не люблю своєї дитини??? Та я заради неї живу (гарую; не виходжу вдруге заміж; жертвую освітою; цілий день стою біля плити; в усьому собі відмовляю…)».

Зрозуміло, що наше життя стає дедалі складнішим і непередбачуванішим, але не можна, щоб боротьба за існування позначалася на дітях. Чимало батьків вважають, що й так, мовляв, зрозуміло, наскільки дорогий їм малюк. Але хоч як це парадоксально, дуже часто дитина взагалі не здогадується, що батьки її люблять. А ще більше малюків регулярно в цьому сумніваються. Читати далі »

Автори: Марія КИРИЛЕНКО, Ганна ЯЦЕНКО

Осінь не за горами, і в багатьох сім’ях от-от станеться радісна і знакова подія: 1 вересня в пишних бантах чи у франтуватому костюмчику ваше маля вперше переступить шкільний поріг! Прощай, безтурботне дитинство! Що чекає попереду — успішне навчання, нові друзі, цікаве насичене життя? А може, низка неприємностей, хвороби, нотації вчителів, невдоволення тата й мами? Багато залежить від того, наскільки дитина готова до навчання, чи не поквапилися батьки з відправкою її до школи, чи зуміли психологічно підготувати малюка до нового етапу в житті і (що не менш важливо!) чи готові вони до нього самі.

Питання, з якого віку віддавати малюка до школи, не таке вже й просте. На перший погляд може видатися, що коли дитина вміє читати—писати—рахувати, то її вже час віддавати до школи. Тим часом про готовність дитини до навчання у школі можна робити висновок, лише проаналізувавши в комплексі низку чинників.

Календарний і фізіологічний вік дитини збігаються не завжди. У будь-якому разі більшість психологів не рекомендує віддавати до школи дитину, котра буде молодшою за своїх однокласників. І йдеться в цьому разі не лише про те, що вона може бути фізично слабшою за інших (багато людей вважають це важливим лише для хлопчиків), а й про успішність на уроках фізкультури, праці. Відставання від більшості може породити небезпечні комплекси: «найслабший», «найнезграбніша». А від «останній прийшов до фінішу» дитина може вибудувати проекцію аж до «гірший від усіх». Читати далі »

Автори: Марія КИРИЛЕНКО, Ганна ЯЦЕНКО

Сьогодні дедалі частіше можна почути, що немовля спить разом із татом і мамою. Чи нормально це? Чи захоче маля, підрісши, залишити батьківське ліжко? Чи можливі негативні наслідки такої практики?
Геть тоталітарну спадщину з пологових будинків!

Було б надто просто, якби демократія торкалася тільки політики й принципів управління державою. Демократія непомітно, але наполегливо входить у сім’ї, понад те — впливає на виховання дітей і стосується навіть такої «ніжної» сфери, як догляд за новонародженим. Нині відбувається кардинальний поворот від залізної дисципліни, з якою маленька людина неминуче зіштовхувалася з перших секунд народження, до більш гуманних і демократичних принципів виховання.

А як добре все це вписувалося в тоталітарну систему! Після народження — ніяких тобі мам і тат! Маля відразу потрапляло в «колектив» таких, як само, а до мами — тільки на короткі «побачення». Грудне вигодовування — зовсім не обов’язково. Штучне харчування «набагато краще», адже ще не відомо, якої якості в матері молоко, а вчені, лікарі, держава і ВООЗ краще знають, що потрібно маляті. Годівля суворо за графіком. Туге сповивання як прообраз законослухняності та вміння підпорядковуватися. До рук не привчати — нехай покричить, розвине легені. А заодно засвоїть, що криком у цьому житті нічого не доб’єшся: треба терпіти й чекати, поки «вищі» — медперсонал, батьки, партія та уряд — самі вирішать, що краще для пересічного громадянина країни, незалежно від віку й статі. А якщо маля, не дай Боже, захворіє, то в лікарні лежатиме саме — нехай звикає, що ні в армії, ні на зоні мами поруч не буде. Читати далі »

Автори: Марія КИРИЛЕНКО, Ганна ЯЦЕНКО

Виховання дітей — це проблема, яка не перестане бути актуальною доти, доки існує людство. Змінюються часи і підходи у вихованні, з’являються нові й новітні теорії, вікова психологія переживає справжній бум, а книжкові прилавки завалені спеціальною літературою… Але проблем у кожній конкретній сім’ї чомусь не стає менше. Якісь складності породжені науково-технічним прогресом, змінами в суспільній свідомості, інші — непідвладні часу. Однією з таких «одвічних» тем є проблема стосунків між сиблінгами, а по-простому — між братами та сестрами.

Дуже часто, надивившись, як їхнє єдине чадо стає дедалі вимогливішим і примхливішим, не вміє ділитися й ладнати з іншими дітьми, батьки наважуються на народження другої дитини. Їм здається, що первісток ледь не автоматично перестане думати тільки про себе, стане турботливим і люблячим братиком чи сестричкою. На жаль, народження другої дитини може спровокувати ситуацію «аж до навпаки» і стати пусковим механізмом для розвитку наймахровішого егоїзму. Читати далі »

Автори: Ганна ЯЦЕНКО, Марія КИРИЛЕНКО

У розпалі довгоочікуваний час відпусток…Цілий рік мріялося про те, щоб погрітися на сонечку, вибратися до лісу, на річку чи озеро, до моря, приділити увагу близьким, потішити й оздоровити дітей. На практиці часом усе складається не зовсім так. І особливо це стосується дітей: дитина, замість пурхати й тішити нас веселим щебетом, раптом робиться просто нестерпною — вередливою, настирливою, неслухняною. У чому ж річ — це саме вона псує нам відпочинок чи, може, ми самі щось робимо не так? Хай там як, але відпочинок із дітьми на природі має свою специфіку.

Працюємо над внутрішнім налаштуванням

Сьогодні йтиметься про дітей дошкільного віку та молодших школярів. Підлітки прагнуть утекти на прогулянку з однолітками, а от малята, якщо їх не «здали» на літо бабусям, хвостиками — всюди за батьками.
Читати далі »

Автори: Марія КИРИЛЕНКО, Ганна ЯЦЕНКО

Психологи часто вживають словосполучення «незріла особистість», маючи на увазі тих, хто не вміє керувати собою, брати на себе відповідальність за власне життя і за життя близьких людей. Такі люди рідко приходять на прийом до психолога — їх найчастіше приводять родичі, про них розповідають і на них скаржаться. Та як вони зробилися такими — безвільними, егоїстичними й егоцентричними, безвідповідальними, некерованими?

Як виховати нащадка так, щоб він «вовремя созрел»?

У психології немає однозначних відповідей і рецептів на всі випадки життя. Можна говорити лише про загальні підходи й основні принципи виховання. Адже немає на світі двох абсолютно однакових душ, типів психіки, наборів генів. Кожна людина є неповторною й непізнаваною, як непізнаваний до кінця всесвіт.

Одні й ті самі чинники можуть по-різному вплинути на конкретну людину. Турботливе, ніжне ставлення до дитини може призвести до того, що вона так само піклуватиметься і про власних дітей, а може, навпаки, зробити її егоцентриком. Суворе покарання для одного може стати уроком на все життя, а іншого лише озлобить та закріпить у ньому погані нахили. Тяжкі життєві випробування одного ламають, а іншого загартовують. Те, що для одного ліки, для іншого може стати отрутою. Виховання — це завжди неповторна творчість, заснована на суто індивідуальному підході. Не можна, прочитавши й уподобавши книжку із психології або педагогіки, почати механічно застосовувати її на практиці, не враховуючи особистісних особливостей вашої дитини, або ж просто копіювати те, як батьки виховували вас. Це нерозумно і навіть небезпечно, як небезпечна будь-яка жорстка схема. Необхідно спробувати зрозуміти дитину й постаратися розвинути те гарне, що в ній є.
Читати далі »

Автори: Марія КИРИЛЕНКО, Ганна ЯЦЕНКО

От і підійшов кінець навчального року… Одні батьки ще перебувають у тривожному очікуванні результатів іспитів своїх дітей. Другі вже встигли прошпетити своїх недбалих нащадків і сумують над не занадто «гарними» табелями. А треті все не втомлюються хвалитися «А мій (моя) цього року знову відмінник (відмінниця)!» Ми пропонуємо задуматися над тим, наскільки відносними є ці приводи для смутку чи радості.

Палке бажання батьків бачити свого нащадка «най-най» може спровокувати розвиток у нього такої психологічної недуги, як синдром чи комплекс відмінника. Існує й інша назва — перфекціонізм (від англійського слова perfect — досконалість). Цим терміном позначають прагнення людини до досконалості, бездоганності, ідеалу. На перший погляд може здаватися, що це чудова риса. На жаль, перфекціонізм нерідко межує із серйозними психологічними розладами і здатний зіпсувати життя як самій людині, так і її близьким, рідним, колегам. Предметом перфекціоністських переживань можуть бути спортивні досягнення; поняття «гарні дочка/син чи господиня/годувальник»; зовнішня привабливість; «правильна» поведінка. Однак найпоширеніший варіант пов’язаний усе ж таки з навчанням, а згодом із роботою. При цьому формально перфекціоніст геть може не бути ні золотим медалістом, ні володарем червоного диплома: психологічні проблеми починаються виключно з голови, а не знаходяться в папці з документами. Читати далі »