Марія КИРИЛЕНКО

Ми вже писали про те, як важливо научати дітей критично мислити, щоб вони не стали жертвою тих, хто хотів би їх використати. Однак це тільки перший крок. Щоб захистити дітей від багатьох небезпек, важливо навчити їх говорити тверде «ні». Адже нерідко трапляються ситуації, коли навіть доросла людина прекрасно розуміє всю сумнівність пропозиції, небажаність певних своїх дій, небезпеку своєї згоди, але при цьому їй бракує рішучості, твердості, впевненості в собі, щоб відповісти відмовою. Особливо важко доводиться підліткам, які досить часто піддаються груповому тиску. Читати далі »

Марія КИРИЛЕНКО

На більшості наших телеканалів цілком відкрито відбувається обробка масової свідомості з метою залучити до нетверезого способу життя якомога більшу кількість людей. Найтривожніше за наших дітей. Не говоритимемо про те, що перейматися цим повинні державні мужі, ті, хто відповідає за державну безпеку, моральні авторитети й чесні журналісти. Немає сенсу заглиблюватися у складні теорії змов, розмірковувати на тему «Кому вигідно?», давати волю розпачливому бажанню махнути на все рукою або й поготів впадати у крайнощі — як-от забороняти дітям дивитися телевізор. Підійдімо до цієї проблеми з іншої позиції — що робити в такій ситуації відповідальним батькам? Читати далі »

Марія КИРИЛЕНКО

Лох — (жарг., зневаж.) простак, який дозволяє себе обманювати; потенційна жертва злочинця.

Часи змінюються, і написи на паркані набули певного різноманіття. Поруч з традиційним словом з трьох букв можна зустріти й відносно нове — «лох». Іноді в редакції: «Коля (Петя, Вася, Вітя) — лох». Оскільки найпримітивнішим видом графіті бавляться переважно діти, неминуче напрошується висновок, що наше молоде покоління розцінює це слово як особливо сороміцьке та образливе (багато хто упевнений, що це мат).

Якщо подумати, то лох — це людина довірлива, яка не очікує підступу і вже тим паче підлості від оточення, яка трохи вірить у диво і талан. І навіть те, що така людина нерідко опиняється в цій ролі через оманливу перспективу отримати щось майже задарма, не робить її такою вже несимпатичною. Достатньо пригадати, в якій державі і за яких часів  нам доводиться жити — чесноти, вміння і хист далеко не завжди є запорукою успіху і статку. Додайте до цього невпевненість у завтрашньому дні, страх занедужати і втратити роботу, а ще — сумну підозру, що в злиднях доведеться проживотіти решту життя. І все це на тлі телевізійних «світських хронік» і картинок недосяжної розкоші. Не дивно, що в цих умовах людина й сама «обманюватися рада». А тим часом можна й не спокушатися дешевиною, не вплутуватися в сумнівні справи, але все одно стати жертвою обману і шулерства. Чи заслуговує така людина презирливо-поблажливого ставлення? А може, правильніше її пожаліти, поспівчувати їй? Адже як від жебрацької  та тюремної недолі, так і від ролі ошуканого зарікатися не доводиться. У цій ролі ризикує опинитися практично кожен.

Жаргонні слівця найнижчого штибу вже давно проникли в нашу мову. Зрозуміло, хорошого в цьому мало. Але набагато гірше, що одночасно відбувається криміналізація мислення, закріплення у свідомості впевненості, що цілком можна жити і «за поняттями», наприклад: «Лоха не кинути — себе не поважати». Як наслідок — серйозний зсув у моральних нормах: якщо соромно бути обманутим, значить уміння обманювати, навпаки, гідне поваги й захвату? І якщо наші діти так бояться, щоб їх вважали лохами, то ким же вони хочуть бути? Якими вони хочуть бути? І якщо лох — це антигерой, то хто тоді герой? Ошуканець, спритний шахрай, вмілий аферист, меткий політик, який пробився до влади, наобіцявши золоті гори своїм виборцям?

Поговоріть про це з дітьми. І не нав’язуймо їм готових відповідей. Нехай думають самі.

«Дзеркало тижня. Україна» №14, 15 Квітень 2011

Марія КИРИЛЕНКО

Ми всі схильні відносити себе до розумних людей, але кожен з нас — частіше чи рідше — все-таки робить неправильні вчинки. Дозволяємо себе обдурити; не завжди можемо відрізнити хорошу людину від поганої; стаємо жертвами шахраїв, одружуємося з недостойними; робимо непродумані покупки, повіривши недобросовісній рекламі чи спритному продавцеві, голосуємо за політика, який потім нас розчаровує; дозволяємо втягти себе в сумнівні оборудки; втрачаємо гроші, повіривши державі, банку або пройдисвіту; завдаємо шкоди своєму здоров’ю, піддавшись пристрасті до шкідливих продуктів, алкоголю, тютюну…

У тому, щоб ми не думали, зацікавлені шахраї всіх гатунків; представники тоталітарних сект і кримінальних структур; бізнесмени, політики і держава загалом. Будь-якій державі (не тільки нашій) зовсім не потрібні свідомі громадяни, спроможні тверезо оцінити дії того чи іншого президента, уряду, депутата, політика. Читати далі »

Оксана СЛЄПОВА, психолог ЦСПР

Мабуть,  немає дитини, котра б  не знала, хто такий лікар Айболить. Це найдобріший у світі лікар, який дуже любить своїх пацієнтів і ніколи не зробить їм боляче.  А от справжні лікарі, на думку багатьох діточок, занадто серйозні та ще й  роблять болючі уколи.

За даними опитування, у якому брали участь 200 матерів дітей різного віку,  діти 3-років із переліку 29 видів страхів на перше місце поставили страх болі, уколів і пов’язаний з цим страх медичних працівників (кожний другий хлопчик і дівчинка). Було виявлено, що максимальна кількість страхів припадає на вік 6-8 років. Читати далі »

Автор: Радислав КОКОДЗЕЙ

Ми зараз дедалі частіше замислюємося про сьогодення й майбуття нашої школи. І це зрозуміло: адже від того, як ми вчимо дітей сьогодні, залежить доля прийдешніх поколінь і нашої країни. Є багато підстав для занепокоєння: і падіння престижу вчительської професії, і факти корупції в учительському середовищі, і те, що попри дедалі складніші програми діти закінчують школу куди безграмотнішими, ніж буквально кілька десятиліть тому. Мені здається, потрібно зупинитися в написанні дедалі об’ємніших підручників та в гонитві за нескінченними нововведеннями в системі народної освіти й замислитися: куди ми йдемо? Без осмислення того найкращого, що було в шкільній освіті раніше, неможливо рухатися вперед.

Але головна наша проблема — це особистість учителя, його моральні якості, його готовність до важкої й жертовної праці. Майже безкорисливої, як у наш час. Відповіді на запитання про майбутнє потрібно шукати в минулому… І мені здається, розповідь про подружжя вчителів Івана Юхимовича й Ірину Павлівну Коваленків з міста Боярки, що під Києвом, якщо й не відповість на багато запитань, то бодай поставить їх, що, на мою думку, також важливо.Спочатку я хотів розповісти про один дуже дружний клас, який ось уже півстоліття збирається щороку, а вийшла розповідь про вчителів, які так навчали й виховували, що для кожного з випускників 1953-го шкільні роки залишилися найсвітлішим спогадом у їхньому житті. На жаль, моя розповідь ще і про гірку долю видатних педагогів в умовах тоталітарної системи. Але чи народжуватиме такі яскраві особистості наш, значно вільніший час? Чи захочуть найталановитіші та найздібніші представники нашого суспільства ставати вчителями? Але це вже теми для інших статей… Читати далі »

Автори: Марія КИРИЛЕНКО, Ганна ЯЦЕНКО

Напевно, всім, хто живе в певний історичний момент, здається, що саме їхній час пропонує найскладніші й досі не відомі випробування (зокрема й психологічні). Не виняток і сьогоднішній день. Окрім інших, нашому суспільству доводиться вирішувати складну й болісну проблему соціального розшарування. Не так давно, у період проголошуваної рівності, це явище також існувало, але в прихованому і трохи пом’якшеному вигляді. Багатії радянських часів не афішували своїх статків: партійні функціонери мали бути скромними, а підпільні приватні підприємці намагалися «не світитися», бо були у конфлікті з Кримінальним кодексом.

Не минуло і двох десятків років — і нас ніби машина часу закинула в умови, при яких цілі верстви населення потрапили у справжню соціальну м’ясорубку, а в ієрархії цінностей саме матеріальні блага вийшли на перше місце. І жертвами нових часів стали не тільки ті, хто не зміг пристосуватися до «дикого капіталізму», а й ті, хто не витримав випробування багатством, зокрема — їхні діти. У розвинених країнах століттями напрацьовувалися традиції виховання дітей із заможних родин. Це й закриті елітарні навчальні заклади зі спартанськими умовами, і традиція відправляти дітей «на свої хліби» мало не з 16 років, і повсюдна практика добродійності, при якій діти з малолітства звикають, що треба допомагати біднішим за тебе. Крім того, душевними проблемами багатих людей та їхніх нащадків займається армія психологів, психотерапевтів і психоаналітиків. Однак проблеми існують і там. Читати далі »

Автори: Марія КИРИЛЕНКО, Ганна ЯЦЕНКО

Хвороба дитини — завжди важке випробування для сім’ї, а вже якщо йдеться про її госпіталізацію, то запанікувати можна при одній лише думці, що маля буде відірване від сім’ї, що в нього попереду болісні процедури, а навколо будуть чужі люди.

У зв’язку з госпіталізацією у дитини може виникнути цілий комплекс серйозних психологічних проблем, викликаних хворобою, відірваністю від дому й умовами стаціонару. Навіть для дорослої людини сам факт звернення до лікаря і тим паче необхідність тривалого перебування в лікарні — це вже стрес. Що вже казати про дитину! Незнайома обстановка, чужі люди, новий, що постійно оновлюється дитячий колектив, вимушена розлука з батьками, страх перед медичними процедурами — усього цього цілком досить для психологічного дискомфорту. Адже всі ці чинники накладаються на хворобливий стан. Читати далі »

Автори: Марія КИРИЛЕНКО, Ганна ЯЦЕНКО

Практично кожному з нас протягом життя доводилося бачити дітей, яких називають гіперактивними. Вони відразу впадають в око — на вулиці, у транспорті, магазині, школі. Такі діти привертають загальну увагу своєю непосидючістю, імпульсивністю, невмінням зосередитися. Вони незручні, дратують, виводять із себе. Коментарі оточення у таких випадках дуже традиційні: «Якби це був мій, то я б його…»; «Ось вам результат уседозволеності»; «Мати розпустила»; «Батько жодного разу не шмагав». Батькам гірко все це чути — хто-хто, а вони знають, скільки витрачено сил і які методи використовувалися, щоб їхній малюк навчився хоч трохи контролювати себе. Гіперактивний малюк — це непросте випробування і для сім’ї, і для оточення. Саме такі діти падають зі сповивальних столиків, вискакують під колеса машин, пхають пальці в розетки, перекидають каструлі з окропом, хапають чужого собаку за хвіст, провалюються в каналізаційні люки. А в школі — не можуть зосередитися, крутяться, розмовляють, бешкетують, б’ються і взагалі всіляко ускладнюють життя педагогам та однокласникам.

Причини дитячої гіперактивності Читати далі »

Автори: Ганна ЯЦЕНКО, Марія КИРИЛЕНКО

Навряд чи хтось не погодиться з тим, що дітям потрібно приділяти увагу. Але так рідко вдається побути наодинці зі своєю дитиною, поспілкуватися з нею, вислухати новини, принесені зі школи або дитячого садка. І досить часто трапляється так, що лише коли малюк заснув, ми згадуємо, що був він якийсь млявий, сумний, не заважав дивитися улюблений телесеріал. «Нічого, розпитаю завтра», — втішаємо ми себе. А завтрашній день приносить нові клопоти й турботи… Але ж саме так і можна проґавити дитячий стрес.

Стрес — це не завжди погано

Стрес — це потрясіння, реакція на подразник або стресогенний чинник (у перекладі з англійського stress — це тиск, натиск, напруга). Стресів боятися не слід, адже людині потрібні регулярні потрясіння для відчуття всієї повноти життя й для того, щоб її організм нормально функціонував. І просто чудово, якщо стресова ситуація спонукає зосередитися, мобілізувати всі сили на іспиті, під час візиту до лікаря, на публічних виступах або спортивних змаганнях. Але можлива й деструктивна реакція на аналогічні ситуації, під час яких виникають розгубленість, тривога, апатія. Тобто небезпечним є не сам стрес, а патологічна реакція на нього. Читати далі »