Надворі зараз віє весною, наближається 8 березня, всі знаходяться в очікуванні першого весняного свята. Хочеться романтики і подарунків. Але хіба не буває так, що свято приносить жінці не радість, а розчарування? А дарунок, який чоловік приносить своїй коханій, залишається без відповідної, як на його погляд, вдячності? І хіба часом  чоловік не задає собі питання: “А що взагалі їй треба? Я ж для неї …(стільки грошей заробляю; допомагаю; кажу, що люблю; кожну ніч кохаюсь із нею; проводжу стільки часу з нею тощо)” А жінка іноді сама не знає, що не по ній: ніби і кохає чоловік, ніби все гаразд, а відчуття невдоволення залишається. Виникають сварки, і двоє ще зовсім  недавно щиро закоханих одне в одного людей питають себе: “Що стало з нашим коханням?” Цікаву відповідь на ці питання дає Гері Чепмен, чиєю книгою “П’ять мов кохання” зачитуються зараз у всьому світі. Цей американський психолог стверджує, що мало кохати, щоб отримати відповідь на своє почуття. Треба розмовляти з об’єктом своєї любові тією мовою  кохання, яку той розуміє. Марна справа переказувати книгу. Але, керуючись теорією Г.Чепмена, ми вирішили у переддень першого весняного свята дати поради чоловікам, як ощасливити у цей святковий день жінок, а жінкам – як не розчарувати чоловіків. Читати далі »

Автор: Радислав КОКОДЗЕЙ

Ми зараз дедалі частіше замислюємося про сьогодення й майбуття нашої школи. І це зрозуміло: адже від того, як ми вчимо дітей сьогодні, залежить доля прийдешніх поколінь і нашої країни. Є багато підстав для занепокоєння: і падіння престижу вчительської професії, і факти корупції в учительському середовищі, і те, що попри дедалі складніші програми діти закінчують школу куди безграмотнішими, ніж буквально кілька десятиліть тому. Мені здається, потрібно зупинитися в написанні дедалі об’ємніших підручників та в гонитві за нескінченними нововведеннями в системі народної освіти й замислитися: куди ми йдемо? Без осмислення того найкращого, що було в шкільній освіті раніше, неможливо рухатися вперед.

Але головна наша проблема — це особистість учителя, його моральні якості, його готовність до важкої й жертовної праці. Майже безкорисливої, як у наш час. Відповіді на запитання про майбутнє потрібно шукати в минулому… І мені здається, розповідь про подружжя вчителів Івана Юхимовича й Ірину Павлівну Коваленків з міста Боярки, що під Києвом, якщо й не відповість на багато запитань, то бодай поставить їх, що, на мою думку, також важливо.Спочатку я хотів розповісти про один дуже дружний клас, який ось уже півстоліття збирається щороку, а вийшла розповідь про вчителів, які так навчали й виховували, що для кожного з випускників 1953-го шкільні роки залишилися найсвітлішим спогадом у їхньому житті. На жаль, моя розповідь ще і про гірку долю видатних педагогів в умовах тоталітарної системи. Але чи народжуватиме такі яскраві особистості наш, значно вільніший час? Чи захочуть найталановитіші та найздібніші представники нашого суспільства ставати вчителями? Але це вже теми для інших статей… Читати далі »

Автори: Марія КИРИЛЕНКО, Ганна ЯЦЕНКО

В історії практично кожної сім’ї можна знайти епізоди, коли важливі, часом доленосні рішення приймалися не з розуму, а під «настрій», за натхненням, «просто так», а потім виявлялися єдино правильними, розумними й такими, що на користь усім членам родини. І навпаки — ретельно продумані та зважені кроки призводили до певних майже невловимих змін в загальносімейній атмосфері, сварок із приводу та без, виникненню напруги, і в результаті серйозно дестабілізували сімейне життя.

У здоровому міцному шлюбі формується почуття самозбереження родини — все, що загрожує її цілісності, відторгається ніби саме по собі. І тоді «раптом» і «чомусь» ми відмовляємося від цікавої пропозиції, вигідної роботи, приємного знайомства, давньої дружби; ідемо з комфортабельної батьківської квартири в центрі міста, аби винаймати куток на висілках і навіть зриваємося з місця, щоб поїхати в «нікуди» — інший район, місто, країну… Здорову родину можна порівняти з цілісним організмом, у котрому кожен орган виконує свою функцію. У хвилини життєвих випробувань сім’я консолідується й активізує всі свої внутрішні захисні ресурси для подолання труднощів. Але позаяк вона складається з окремих членів, то почуття збереження родини може виявлятися не одночасно й навіть не в кожного. А тому варто з увагою ставитися до настроїв, симпатій і антипатій і своєї половини, і навіть дітей.

Для малюків сім’я — головне Читати далі »

Автори: Марія КИРИЛЕНКО, Ганна ЯЦЕНКО

В попередній статті ми дійшли висновку, що родина — це головне, проте без друзів та подруг нам також не обійтися. Та чи не приховують вони в собі загрозу добробуту й навіть існуванню нашої сім’ї? Адже саме друзі часто провокують скандали та сварки між членами подружжя. А практично кожен або чув, або був свідком і навіть учасником банально-драматичної історії, коли найкраща подруга вкрала чоловіка чи найкращий друг відбив дружину. Так невже ж друзі можуть стати ворогами нашої родини? На жаль, можуть, але тільки в тому разі, якщо ми самі їх до цього підштовхнемо.

«Він чомусь терпіти не може мою найкращу подругу…»

Саме так нерідко кажуть на психологічних консультаціях жінки, розповідаючи про причини непорозумінь зі своїм чоловіком. І при цьому практично ніколи не йдеться про чоловіка-тирана, котрий ставиться до дружини як до своєї власності та примудряється ревнувати її до батьків, подруг, дітей, роботи, сонечка на небі та пташок на гілці. У цьому випадку ставлення до подруг дружини не більше, ніж епізод у загальній непривабливій картині. А от коли дуже позитивний чоловік починає відчувати, здавалося б, незрозумілу ворожість до подруги дружини, то з’являється причина серйозно осмислити ситуацію. І відразу можемо сказати: дуже часто в чоловіка є всі підстави для невдоволення. Читати далі »

Автори: Марія КИРИЛЕНКО, Ганна ЯЦЕНКО

«Він так мене кохав»… Саме такими словами часто починають свою сповідь жінки 30—40 років, які зазнали краху у своєму сімейному житті. На прийом до психолога їх приводить глибоке розчарування у своєму супутнику життя, формальний або фактичний розпад шлюбу. У чому ж річ? Невже, що сильніше кохання, то тяжче його зберегти? Відразу можемо заспокоїти читачів — такої сумної закономірності немає. Але типові помилки, які призводять до схожих результатів, на жаль, існують.

Почнемо з того, що «кохав» у вустах жінки — дуже умовне й суб’єктивне визначення тих почуттів, які партнер свого часу до неї відчував. Адже можна сказати й інакше — «хотів», «прагнув завоювати», «мріяв підпорядкувати собі». Чоловік і сам іноді не здатен проаналізувати всі складові свого потягу, що вже казати про дівчину, якій так солодко обманюватися. І по спливанні навіть кількох десятиріч жінка пафосно вигукує: «Він був готовий для мене на все!» І звучить це так само туманно й невизначено, як і багато років тому. А за роки спільного життя цілком могло з’ясуватися, що стрибнути з моста її обранець, мабуть, зміг би, а от класти у певне місце брудні шкарпетки йому виявилося не під силу. Читати далі »

Автори: Марія КИРИЛЕНКО, Ганна ЯЦЕНКО

Діти виросли і або пропадають у своїх компаніях, або зовсім залишили дім… Позаду непростий період нескінченного клопоту і хвилювань за своїх підростаючих нащадків. Чоловік та дружина ще порівняно молоді, здавалося б, попереду чудовий період спокійних зрілих стосунків, можливість нарешті приділити один одному увагу і наговоритися всмак. Проте нерідко дружина раптом розуміє, що говорить переважно вона одна. І не згадає достоту — коли ж це почалося? Жіночі скарги психологу на своїх чоловіків-мовчунів настільки часті, що ми вважаємо за важливе поговорити на цю тему. Цілком можливо, що чоловіків трохи зачепить те, що в нашій статті ми всю ініціативу віддаємо в руки жінкам. Проте так уже склалося, що саме жінки здебільшого відповідальні за формування сімейних стосунків.

Картинки з сімейної виставки

Дуже типова картина: дружина щось жваво розповідає, вируючи емоціями і переживаннями. Чоловік, не відриваючись від газети (телевізора, монітора), «активно» підтримує розмову: «Угу…». А часом іще гірше — скупа «розмова» про хліб насущний: «Зарплату приніс? Їжа на столі. Синові потрібні нові черевики. У суботу їдемо до мами в гості. Винеси сміття, вкрути лампочку…». І все це без запиту на діалог.

Однак не будь-яке спілкування краще за мовчання: безглуздий і безперспективний діалог двох «магнітофонів» — кожний говорить багато, але про своє, не чуючи іншого, не беручи до уваги його аргументів, не намагаючись зрозуміти його позицію… А ще буває — приємна балаканина про все і ні про що, і раптом — бурхлива сварка з розбіганням по різних кімнатах щойно мова повертає на життєво важливу тему. І не рятують часом ні спільність поглядів та інтересів, ні подібність духовних запитів. І тоді недосказаність, недомовленість, «недовідвертість», невирішені психологічні проблеми поступово висушують криницю взаємного інтересу і подружнього кохання. Читати далі »

Автори: Марія КИРИЛЕНКО, Ганна ЯЦЕНКО

Трохи озирнувшись назад, нагадуємо читачам, що, порушуючи тему про підготовку до сімейного життя, ми вже приділили увагу свекрусі, невістці, батькам молодих (об’єднавши тещ і свекрух, тестів і свекрів). Потім трохи відволіклися на політику (але хто останнім часом на неї не відволікався?) і ось, нарешті, дісталися незримо присутньої в наших останніх статтях «постаті умовчання» — чоловіка, центру сімейного всесвіту, навколо якого обертаються всі інші члени сім’ї. За нього воюють невістка і свекруха, проти нього інтригує теща, із ним дружина хоче налагодити стосунки, його уваги домагаються діти. Та чи всі чоловіки виступають у ролі глави сім’ї? Які якості потрібно мати, щоб стати господарем у власному домі?

У момент створення сім’ї чоловік має серйозно замислитися, ким би йому хотілося бути в сімейній «п’єсі» — простим глядачем, актором-маріонеткою, статистом, робочим сцени «куди пошлють», касиром, рівноправним партнером чи мудрим режисером-постановником, який визначає кожному члену сім’ї його роль і ступінь впливу на хід п’єси. Останній варіант, зазвичай, дуже привабливий. Та призначити самого себе главою сім’ї неможливо, роль «ватажка» потрібно завоювати, як завойовують кохання своєї обраниці та повагу оточуючих.

Які ж якості потрібні чоловіку, щоб він міг стати главою сім’ї? Передусім йому необхідно перейнятися ідеєю, що саме сім’я є найголовнішою в його житті, а лише потім кар’єра, бізнес, улюблена справа, друзі й захоплення. Адже якщо сім’я для тебе не головне, то як ти можеш бути головним у сім’ї? Читати далі »

Автори: Марія КИРИЛЕНКО, Ганна ЯЦЕНКО

Доводиться зі смутком констатувати, що дорослі діти найчастіше не мають емоційних, душевних, духовних, а іноді навіть побутових контактів зі своїми батьками. Дуже рідко дорослий син чи дочка ставлять своєму батьку запитання про його самопочуття, справи, внутрішні переживання. Дедалі частіше спілкування з боку дитини може зводитися до прохання «Тату, дай грошей». Прірва між нареченим і чоловіком не така велика, як між чоловіком і батьком. Напевно, багато жінок, які ще не вийшли заміж, уже замислювалися — а яким батьком буде мій майбутній чоловік? Або мріяли: от якби пощастило, і мій обранець виявився гарним татом. Однак багато залежить від самої дружини, котра має якомога раніше усвідомити свою формуючу роль жінки та матері. Саме від неї залежить, як складуться сімейні стосунки з появою дитини.

Чекаємо дитину і народжуємо разом

Багато жінок забобонно бояться обговорювати з чоловіком дрібні побутові проблеми, які виникнуть із появою малюка, бояться мріяти про сина чи дочку, вибирати ім’я, готувати одяг. Майбутня мама може замкнутися на теперішньому — на своїх відчуттях, нездужаннях, страхах чи майбутніх пологах, і при цьому позбавити себе і свого чоловіка такої світлої і радісної речі, як спільні мрії про малюка. Читати далі »

Автори: Марія КИРИЛЕНКО, Ганна ЯЦЕНКО

Розлучення — це завжди непросто. Найчастіше хтось першим приймає рішення й робить іноді необачний, а часом і виправданий крок. Але бувають болісні затяжні ситуації, коли людина ніяк не може прийняти остаточне рішення — піти чи залишитися. Вже зрозуміло, що шлюб на грані краху, вже виникла тріщина в сімейному житті, діти насторожено дивляться на батьків, але… тяжка, неймовірно нервова ситуація заходить у безвихідь. А в той же час існує й інша «майже сім’я», де жінка з тривогою й надією зустрічає «прихожого чоловіка»: а раптом він прийняв рішення, й вони тепер назавжди будуть разом…

Найчастіше центральною постаттю цієї непростої ситуації стає чоловік, котрий ніяк не може зробити вибір між дружиною та коханкою. Завдяки кільком мелодраматичним фільмам радянських часів у свідомості багатьох сформувався типаж такого добряги, мало не шляхетного героя, що не хоче завдати болю жодній із люблячих його жінок. Але чи це так? Читати далі »

Автори: Марія КИРИЛЕНКО, Ганна ЯЦЕНКО

Сімейна сварка… Спотворене люттю обличчя коханої людини, верескливий від роздратування голос, перелякані діти, дзенькіт розбитого посуду, звук ляпасу… Ні, не драматизуватимемо. Усе-таки в більшості родин сварки дуже далекі від таких бурхливих проявів і проходять значно спокійніше. Але навіть незначні побутові суперечки, сварки і просто лайки досить небезпечні для благополуччя сім’ї. Серйозні конфлікти — це окрема тема. Їх причини можуть критися в розбіжності поглядів на мораль і моральність. Не дивно, якщо такі конфлікти стають причиною катастрофи родинного життя. Але, хоч як це дивно, не менш небезпечні сварки через дрібниці. Вони як ті шкідливі капосні комахи — не так небезпечні самі по собі, як здатні отруїти життя.

Сварки — це нормально. Усі сваряться. Або майже всі. Але для кого сварки — дрібні неприємні епізоди, а для кого — прокляття всього життя. Саме цим визначається рівень небезпеки незначних побутових сварок для сімейного життя. Все залежить від того, як до них ставитися. Драматизувати й перебільшувати значення сварок більше схильні жінки. Жіночу логіку характеризує формула: «Ти роздратований — отже, ти мене не любиш». Звісно, це не так. Людина має право бути в кепському настрої, їй не може подобатися все й завжди. Хвилини роздратування й невдоволення природні і не страшні. І все нормально, якщо це справді хвилини, а не години, дні й роки. Але так само, як головний біль може бути проявом різних хвороб, родинні сварки можуть виникати з абсолютно різних причин. Читати далі »