Пияцтво – чи не найболючіша проблема сьогодення. Останнім часом увага до цього явища з боку наших офіційних інституцій та ЗМІ значно ослабла. Побутовий алкоголізм затьмарили такі біди, як наркоманія та СНІД, зростання злочинності, матеріальні нестатки багатьох громадян України тощо. Але проблема зловживання алкогольними напоями залишається. І якщо не серед своїх близьких, то в нашому найближчому оточенні обов’язково знайдеться хтось, хто потерпає від цієї недуги. З віком   ми можемо за власними спостереженнями скласти значний перелік скалічених доль, зруйнованих сімей, загублених життів. Ця проблема актуальна в рівній мірі, як для жителів міст, так і для сільських жителів. Але ця стаття не про тих, хто дружить із чаркою, а про їх рідних, чиє життя опосередковано теж стало залежним від алкоголю. Читати далі »

Надворі зараз віє весною, наближається 8 березня, всі знаходяться в очікуванні першого весняного свята. Хочеться романтики і подарунків. Але хіба не буває так, що свято приносить жінці не радість, а розчарування? А дарунок, який чоловік приносить своїй коханій, залишається без відповідної, як на його погляд, вдячності? І хіба часом  чоловік не задає собі питання: “А що взагалі їй треба? Я ж для неї …(стільки грошей заробляю; допомагаю; кажу, що люблю; кожну ніч кохаюсь із нею; проводжу стільки часу з нею тощо)” А жінка іноді сама не знає, що не по ній: ніби і кохає чоловік, ніби все гаразд, а відчуття невдоволення залишається. Виникають сварки, і двоє ще зовсім  недавно щиро закоханих одне в одного людей питають себе: “Що стало з нашим коханням?” Цікаву відповідь на ці питання дає Гері Чепмен, чиєю книгою “П’ять мов кохання” зачитуються зараз у всьому світі. Цей американський психолог стверджує, що мало кохати, щоб отримати відповідь на своє почуття. Треба розмовляти з об’єктом своєї любові тією мовою  кохання, яку той розуміє. Марна справа переказувати книгу. Але, керуючись теорією Г.Чепмена, ми вирішили у переддень першого весняного свята дати поради чоловікам, як ощасливити у цей святковий день жінок, а жінкам – як не розчарувати чоловіків. Читати далі »

Автор: Світлана СЕНЕНКО (Нью-Джерсі)

Немає, напевно, більш відомого і водночас більш спірного наукового терміна, ніж «стрес». Усі говорять про стрес, усі його переживають, усі про нього багато чули… Парадокс, проте, в тому, що коли запитати навмання п’ять чоловік, що таке стрес, напевно дістанеш п’ять різних відповідей. І неспроста. По-перше, цілковитої згоди у визначенні стресу немає й у науковому середовищі, а по-друге, його природа така, що один і той же потенційно стресовий вплив в одних людей викликає сильні негативні реакції, а в інших — або взагалі нічого, або навіть щось приємне. Взяти, приміром, атракціон «американські гірки»: для мене катання на них буде важким (цілком стресовим) випробуванням, а от для моїх дітей це щоразу втіха. Або, скажімо, інтерв’ю під час прийому на роботу. Більшість із нас оцінить цю процедуру як явно стресову, проте є окремі унікуми, для яких вона буде приємним лоскотанням нервів. Реагуємо на стрес ми теж по-різному. У списку з п’ятдесяти характерних реакцій, які викликаються стресами, є прямо протилежні симптоми. Так, хтось у момент гострого стресу червоніє й відчуває приступ нестримного голоду, а хтось блідне й втрачає апетит. Хронічний стрес може викликати як набирання ваги, так і схуднення без жодної дієти. Ну, й так далі… Читати далі »

Автор: Радислав КОКОДЗЕЙ

Ми зараз дедалі частіше замислюємося про сьогодення й майбуття нашої школи. І це зрозуміло: адже від того, як ми вчимо дітей сьогодні, залежить доля прийдешніх поколінь і нашої країни. Є багато підстав для занепокоєння: і падіння престижу вчительської професії, і факти корупції в учительському середовищі, і те, що попри дедалі складніші програми діти закінчують школу куди безграмотнішими, ніж буквально кілька десятиліть тому. Мені здається, потрібно зупинитися в написанні дедалі об’ємніших підручників та в гонитві за нескінченними нововведеннями в системі народної освіти й замислитися: куди ми йдемо? Без осмислення того найкращого, що було в шкільній освіті раніше, неможливо рухатися вперед.

Але головна наша проблема — це особистість учителя, його моральні якості, його готовність до важкої й жертовної праці. Майже безкорисливої, як у наш час. Відповіді на запитання про майбутнє потрібно шукати в минулому… І мені здається, розповідь про подружжя вчителів Івана Юхимовича й Ірину Павлівну Коваленків з міста Боярки, що під Києвом, якщо й не відповість на багато запитань, то бодай поставить їх, що, на мою думку, також важливо.Спочатку я хотів розповісти про один дуже дружний клас, який ось уже півстоліття збирається щороку, а вийшла розповідь про вчителів, які так навчали й виховували, що для кожного з випускників 1953-го шкільні роки залишилися найсвітлішим спогадом у їхньому житті. На жаль, моя розповідь ще і про гірку долю видатних педагогів в умовах тоталітарної системи. Але чи народжуватиме такі яскраві особистості наш, значно вільніший час? Чи захочуть найталановитіші та найздібніші представники нашого суспільства ставати вчителями? Але це вже теми для інших статей… Читати далі »

Автори: Марія КИРИЛЕНКО, Ганна ЯЦЕНКО

Попереду Новий рік, Різдво. Традиційні сімейні свята, які чекає не лише дітвора. Свята, коли в кожному дорослому прокидається дитина, коли душа прагне казки, різдвяного дива, відпочинку, веселощів. Дні, які зазвичай об’єднують за святковим столом сім’ї та найближчих друзів. І — водночас напружена ситуація в країні, політичні пристрасті, відчуття занепокоєння через результат виборів. Як зустрінуть українці Новий 2005 рік? Чи буде в їхніх душах мир і спокій, чи не відіб’ються результати голосування (або відсутність таких) на святковому настрої?

Про те, що симпатії до різних кандидатів у президенти внесли розбрат у чимало сімей, порушили родинні й дружні стосунки, говорять нині немало. Проте можна спостерігати й зворотний процес — у багатьох сім’ях спільність поглядів стабілізувала стосунки між подружжям; призвела до кращого порозуміння між батьками та дітьми студентського віку; налагодила стосунки між батьківськими і молодими сім’ями. Сталося певне перегрупування й у найближчому оточенні, зміцніло багато дружніх зв’язків. Читати далі »

Автори: Марія КИРИЛЕНКО, Ганна ЯЦЕНКО

Думка про те, що багатим не так уже й солодко живеться, може потішити деяких незаможних співвітчизників. На наш погляд, є кілька причин цього. Ми й досі не позбулися «совкових» стереотипів, що виявляються в низці вкорінених у свідомості постулатів: багаті — погані; чесною працею багатства не наживеш; усі бізнесмени — злодії. Адже так важко визнати, що хтось кращий, здібніший, енергійніший і справді заслуговує на більше, ніж ти сам.

Загострює ситуацію те, що не один із нас був свідком стрімкого фінансового злету людей інколи не найдостойніших, із погляду загальноприйнятої моралі. І кривдно за тих, хто впертою багаторічною працею, бідуючи і змагаючись із чиновницьким свавіллям, чесно заробив собі право називатися заможною людиною. Їх не видно в тіні більш публічних, скандальніших і тому помітніших багатіїв. Читати далі »

Автори: Марія КИРИЛЕНКО, Ганна ЯЦЕНКО

Любов до свят — це з дитинства. Ялинка, чари, романтика, подарунки, але найголовніше — момент єднання родини, солідарності, взаємної любові, відчуття «МИ — РАЗОМ»… Наш час пропонує багато нових способів святкування Нового року, особливо для людей забезпечених. Що ж, доки немає дітей, можна дозволити собі будь-які оригінальні варіанти. Але з появою малюків час «повертатися в сім’ю» і напрацьовувати досвід і традиції сімейних свят. І якщо не Новий рік, то вже Різдво точно варто провести у колі найближчих людей. Але чи завжди свято виправдовує наші очікування? Адже саме в ці січневі дні ми схильні впадати в дитинство і чекати подарунка — від Діда Мороза, рідних, держави, долі… Але практика показує, що у виграші завжди залишається той, для кого свято — це не зовнішні обставини, а стан душі. Читати далі »

Автори: Марія КИРИЛЕНКО, Ганна ЯЦЕНКО

Останнім часом багато видань впроваджують рубрику з популярної психології, під якою друкують статті на психологічні теми, ведуть діалог із читачами, відповідають на листи. Все це сприяє популяризації психології, привертає увагу читачів до важливих, хоч інколи й не усвідомлених до кінця душевних проблем. При загальній психологічній безграмотності такий своєрідний лікнеп украй необхідний у нашій країні в час, коли практична психологія тільки-но починає завойовувати симпатії громадян України. Та популярні публікації для кваліфікованого психолога — це невдячна праця (уявіть собі для порівняння кандидата філологічних наук, якого попросили б навчати кого-небудь абетки). Однак попит із боку читачів є, тому нерідко за написання статей на психологічні теми беруться люди не досить кваліфіковані. До таких публікацій слід ставитися обережно.

Усі статті на психологічні теми можна поділити на дві групи. Перша — це психологічні поради, які можна порівняти з рекомендаціями на кшталт «мийте руки перед вживанням їжі» або «побільше бувайте на свіжому повітрі», тобто загальні рекомендації, котрі нашкодити не можуть. А друга група — поради, як саме діяти за тієї чи іншої ситуації. І ось ця група порад досить небезпечна — це рекомендації психологів і нібито психологів у конкретних і нібито конкретних випадках із життя. Читати далі »

Автори: Марія КИРИЛЕНКО, Ганна ЯЦЕНКО

Напевно, всім, хто живе в певний історичний момент, здається, що саме їхній час пропонує найскладніші й досі не відомі випробування (зокрема й психологічні). Не виняток і сьогоднішній день. Окрім інших, нашому суспільству доводиться вирішувати складну й болісну проблему соціального розшарування. Не так давно, у період проголошуваної рівності, це явище також існувало, але в прихованому і трохи пом’якшеному вигляді. Багатії радянських часів не афішували своїх статків: партійні функціонери мали бути скромними, а підпільні приватні підприємці намагалися «не світитися», бо були у конфлікті з Кримінальним кодексом.

Не минуло і двох десятків років — і нас ніби машина часу закинула в умови, при яких цілі верстви населення потрапили у справжню соціальну м’ясорубку, а в ієрархії цінностей саме матеріальні блага вийшли на перше місце. І жертвами нових часів стали не тільки ті, хто не зміг пристосуватися до «дикого капіталізму», а й ті, хто не витримав випробування багатством, зокрема — їхні діти. У розвинених країнах століттями напрацьовувалися традиції виховання дітей із заможних родин. Це й закриті елітарні навчальні заклади зі спартанськими умовами, і традиція відправляти дітей «на свої хліби» мало не з 16 років, і повсюдна практика добродійності, при якій діти з малолітства звикають, що треба допомагати біднішим за тебе. Крім того, душевними проблемами багатих людей та їхніх нащадків займається армія психологів, психотерапевтів і психоаналітиків. Однак проблеми існують і там. Читати далі »

Автор: Марія КИРИЛЕНКО

…Що ж до України, то, мабуть, найбільше мене вразили дані про депресію у жінок похилого віку… В українських жінок… із віком крива депресій різко піднімається.

Евелін Бромет, професор психіатрії

Я згадала про ці дані, читаючи статтю Світлани Сененко «Про жінок похилого віку в Америці і старість узагалі» («ДТ», 16—22 вересня 2006 року). Авторка лише мимохідь згадала про «суворі умови», в яких живуть наші співвітчизниці. У мене є можливість поділитися деякими спостереженнями з цього приводу з досвіду спілкування з жінками похилого віку невеличкого містечка, в якому я живу, і клієнтками психологічного центру, в якому працюю. Читати далі »