Акція ЗУЧ-2016 в ЦСПР почалась заздалегідь

Yosyp2Цього року акція «Зроби Україну чистою» (ЗУЧ) розпочалася задовго до загальноукраїнської дати – 23 квітня 2016 року. Колектив Києво-Святошинського центру соціально-психологічної реабілітації населення вийшов на прибирання ще 12 квітня. Локація – Йосипівський ставок. Вже третій рік поспіль працівники ЦСПР прибирають цей мальовничий став. І що найприємніше, – це те, що кожного року сміття менше. Але все одно роботи вистачило. 8 осіб назбирали 13 мішків сміття, яке було дбайливо розсортовано.Yosyp1Йосипівський ставок – це окраса Боярського лісу, його історія цікава і романтична. Ось які відомості про цю природню перлину зібрав свого часу журналіст Радислав Кокодзей:

ЛЕГЕНДА ПРО ЙОСИПІВСЬКИЙ СТАВОК

Легенди рідного краю… Змінюються часи та покоління, а вони продовжують жити в якомусь позачасовому вимірі саме на цій землі. І вдивляється в них сучасність, немов у дзеркало, відкриваючи в них свою власну сутність. Чому? Мабуть тому, що легенди тісно пов’язані із сучасністю, а сучасності треба дуже постаратися, щоб стати легендою…
Чи не найромантичніша боярська легенда – це легенда про Йосипівський ставок і про його цілющі властивості.

Географічна довідка: Йосипівський ставок – природна водойма, яка ще в давні часи утворилася на місці русла ріки Притворка. Численні джерела, які б’ють з надр землі, не лише підтримують сталий рівень води, а й є причиною того, що її температура навіть в найбільшу спеку не піднімається вище 18 градусів за Цельсієм. Десятиліттями дубове листя та хвоя падали та осідали в водах озера. Настоюючись на такому природному субстраті, вода має великий вміст дубильних та бактерицидних речовин. Як відомо, таке середовище є найменш сприятливим для розмноження бактерій. А якщо пригадати, що береги Йосипівського ставка напрочуд мальовничі, стає зрозуміло, чому ця водойма довгий час була найулюбленішим місцем відпочинку не лише місцевих жителів, а й киян.

Легенда:  Доля буває не лише у людини. У легенд теж бувають свої долі.
У 1947 році молоде подружжя Коваленків переїхало до Боярки. І одразу ж закохалося в красу Боярського лісу, в мудрість патріархальної тиші міських вулиць і неповторну красу Боярських озер. Та найулюбленішим місцем зразу став Йосипівський ставок:
Я так люблю цей тихий став,
Я серцем тут відпочиваю,
Я тут навіки покохав
І говір хвиль, і шепіт гаю…
Так писав згодом боярський поет-дисидент Іван Коваленко, від дружини якого, Ірини Павлівни, я й дізнався цю давню легенду про “святого Йосипа”. А Ірині Павлівні її розповідали старожили. А житель Боярки та справжній фанат Йосипівського ставка Анатолій Дудар додав цікаві деталі до цієї легенди.
… Йшли монахи-паломники, несли віру в серці та небагатий скарб в торбинках – кусень хліба, чистий рушник, Біблію. Куди йшли, звідки – невідомо. Так само невідомо й те, чому один із них, Йосип, відстав від братії. Може, захворів у дорозі, а чи просто зупинився, вражений красою цих місць, та й вирішив залишитись. Як би там не було, але збудував невелику хижку та й оселився на березі мальовничого ставу. Жителі Боярки та навколишніх сіл почали навідуватись до божого чоловіка: поради поспитати, мудре слово почути, душу підлікувати. Та й тіло теж, якщо яка хвороба вчепиться. Грошей за зцілення не брав (принесуть якісь харчі – подякує, не має хворий і цього – своїм поділиться). А лікував не ліками заморськими, а словом Божим та водою цілющою – з озера, на березі якого жив, та травами, до схід сонця зібраними у цьому ж таки лісі. Саме він і обсадив озеро дубами – щоб воду чистили-оберігали та сили цілющої додавали. Коли ж занадто люта болячка віку людині вкоротити хотіла, то ходив через ліс в місцину заповідну (зараз це територія парку Слави, де розташована Боярська мерія; та про це – вже інша легенда). Вирушав звечора, ночував на цілющій землі просто неба, а до схід сонця збирав трави чудодійні, які росли тільки там. Повертався помолоділий, повний сил, розвішував пучечки трав під стелею, ставив на вогонь казанок, у якому ті трави заварював… Люди вже чекали… І, помолившись, починав лікування…
… А якось ішов один подорожній повз озеро і почув мелодійний дзвін, що розносився над водою і, сягаючи верхівок сосен, піднімався в небо. Що ж це за дзвін? Хоч і живе понад озером Йосип, але ж церкви там немає, і дзвін зовсім не такий – мелодійний, високий – хіба що від дзвіночка, а не від церковного дзвона. Обережно визирнув з-за кущів і побачив, що по озеру пливе човен, а монах на ньому тримає у руці невеличкого дзвіночка. Навіщо це йому? Аж ось монах почав щось кидати у воду… Вода навкруг човна завирувала. Ось воно що – ж він рибу годує, а дзвоником скликає її до трапези! Тоді Йосип узяв сачка, виловив рибину та й поплив човном до берега… Ця оповідка швидко розійшлася серед місцевих жителів. І не один з них надумав і собі так легко рибки наловити. Але розказують, що нічого з того не вийшло – скільки не дзвонили у найрізноманітніші дзвоники – риба ні до кого не підпливала. Вирішили тоді, що, мабуть, дзвоник був незвичайний – мабуть що, з того металу, що церковні дзвони відливають або ж святий Йосип знає якусь молитву…
Як склалася подальша доля монаха-цілителя: чи помандрував далі через який час, а чи помер і похований десь неподалік озера – невідомо. Так само як невідомо, чи був він святим, а чи просто Божим чоловіком та знаючим цілителем. Та залишилась після нього добра пам’ять і вода Йосипівського ставу, настояна на дубовому листі та сосновій глиці. А ще – неповторна аура, яку відчуваєш, ступивши на ці береги…
Сучасна дійсність: Про перлини мало пам’ятати. За ними треба вміти доглядати, щоб вони залишались коштовностями та продовжували радувати людей. В якій же оправі зараз “перлина святого Йосипа”? Хоча визнавати це боляче, але навряд чи їй пасує обрамлення з куп сміття та “списаних” автомобільних покришок. І це при тому, що для жителів міста та навколишніх сіл ставок має “стратегічне значення”. Адже, як стверджують досить компетентні люди, цю водойму дійсно найлегше зробити місцем екологічної безпеки. Ви запитаєте, чому? Ось лише декілька тез на підтвердження цієї думки:
– Ставок найбільш віддалений від тубдиспансеру, тому вода продовжує залишатись чистою, проходячи всі етапи природнього самоочищення;
– Він віддалений від приватного сектору, а тому не забруднюється каналізацією та побутовим сміттям. Також поряд нема ні заправки, ні інших промислових об’єктів;
– Джерела, які живлять ставок, продовжують діяти, а дубове листя та соснова глиця, як і раніше, надають воді антибактеріальних властивостей;
– Водойма має зручні під’їзди (асфальтована траса неподалік), тому людям зручно тут відпочивати.
Коли ж ми знову зможемо зцілювати свої тіло і душу, занурюючись у води Йосипівського ставка?


 

Ще за темою: