Як допомогти сім’ї, що переживає травму втрати (для психологів, соціальних працівників, волонтерів, звичайних людей) - ЦСПР. Києво-Святошинський центр соціально-психологічної реабілітації населення Як допомогти сім’ї, що переживає травму втрати (для психологів, соціальних працівників, волонтерів, звичайних людей) - ЦСПР. Києво-Святошинський центр соціально-психологічної реабілітації населення

Як допомогти сім’ї, що переживає травму втрати (для психологів, соціальних працівників, волонтерів, звичайних людей)

1. Допоможіть сім’ї, що переживає втрату,  зрозуміти, що всі члени сім’ї відчувають біль, незалежно від віку.

2. Поясніть, що кожен виражає біль по-різному. Іноді складається враження, що людині байдуже (приміром, коли вона не плаче) або  взагалі не володіє собою (плаче «занадто багато»), але обидва судження можуть бути помилковими.

3. Допомагайте сім’ї приймати спільні рішення щодо похорон, панахиди тощо. Зазвичай у сім’ї панує розгубленість, і хтось один бере на себе відповідальність щодо організації необхідних формальностей. Однак пізніше, коли люди заспокояться, можуть виникнути образи та непорозуміння.

4. Розповідайте  про те, які реакції  у різних членів сім’ї можуть виникнути в найближчі місяці, щоб вони не лякалися якихось неочікуваних проявів і не думали, що це відхилення від норми.

5. Дайте батькам і дітям зрозуміти, що цілком природно зберігати пам’ять про померлого.

6. Нагадуйте, що кожен горює по-своєму,  і кожному потрібен різний час для того, щоб втішитися. Для когось два роки – нормальний термін. А хтось переходить до нормального життя раніше.

7. Допоможіть забезпечити базові потреби сім’ї. Принесіть продукти, поцікавтесь, чи не потрібно їх кудись підвезти тощо.

8. У період жалоби батькам, що мають маленьких дітей, знадобиться допомога і порада стосовно того, як краще вести себе з дітьми. Було б добре, аби хтось із рідних допомагав з дітьми і давав можливість батькам побути на самоті.

9. Дітям за таких обставин вкрай необхідно відчувати себе у безпеці. Тому вони знову і знову хочуть чути, що батьки їх не полишать, що вони не залишаться одні.

10. Пам’ятайте, що в людини, що переживає горе, може спостерігатися деструктивна поведінка, котра веде  до саморуйнування. Це серйозний привід до занепокоєння.  Людина може зловживати алкоголем, вживати наркотики, не вертатися на роботу, занедбати себе, дітей чи стареньких батьків. Зазвичай рутинні турботи по господарству поновлюються через декілька тижнів після пережитої трагедії. Напади депресії та гострого смутку можуть відбуватися ще довго, але якщо людина не здатна піклуватися про себе та своїх близьких, слід звернутися по допомогу.

11. Якщо виникли найменші сумніви стосовно нормальності поведінки після втрати близької людини, слід звернутися по консультацію до спеціаліста.

12. Докладіть усіх зусиль, щоб переконати сім’ю приєднатися до групи підтримки – до людей, що пережили аналогічну травму. Це може бути корисним хоча б для того, щоб отримати необхідну літературу.

13. Підготуйте сім’ю до змін, що можуть відбуватися впродовж найближчого після втрати часу. Хтось має взяти на себе роль, що раніше належала небіжчику. Зміняться стосунки у сім’ї. Життя стане зовсім інакшим. Це означає, що потрібно буде підтримувати зв’язок із сім’єю впродовж декількох місяців після травмуючих подій, оскільки після періоду гострого горя можуть виникати труднощі, проблеми, неадекватна поведінка.

За матеріалами Херсонського відділення Українського Союзу психотерапевтів (з використанням видання «Керівництво для дорослих. Швидкі відповіді на розповсюджені питання», Л.Р.Мошинська, Хайфа, 2002)