До Міжнародного Дня захисту дітей у Київській обласній дитячій лікарні психологом Києво-Святошинського ЦСПР Оксаною Слєповою було проведено заняття з дітьми за темою: «Права та обов’язки дитини». Міжнародний день захисту дітей відзначається щороку 1 червня, а встановлене це свято було ще в листопаді 1949-го ухвалою Ради Міжнародної демократичної федерації жінок. Цей день покликаний привернути увагу світової спільноти до проблем охорони здоров’я дітей, боротьби з експлуатацією дитячої праці, дотримання прав дитини на освіту, дозвілля, захист від фізичного та психологічного насилля тощо. Читати далі »

27-го травня, в МНС за участю Міністра Нестора Шуфрича пройшло перше засідання організаційного та програмного комітетів Міжнародної науково-практичної конференції «25 років Чорнобильської катастрофи. Безпека майбутнього». Серед організаторів Міжнародної науково-практичної конференції представники України, Білорусі, Росії, ЄС, ООН, МАГАТЕ, ВООЗ тощо. Читати далі »

«25 років Чорнобильської катастрофи. Безпека майбутнього» – відбулося перше засідання організаційного та програмного комітетів Міжнародної науково-практичної конференції

Сьогодні, 27-го травня, в МНС за участю Міністра Нестора Шуфрича пройшло перше засідання організаційного та програмного комітетів Міжнародної науково-практичної конференції «25 років Чорнобильської катастрофи. Безпека майбутнього». Серед організаторів Міжнародної науково-практичної конференції представники України, Білорусі, Росії, ЄС, ООН, МАГАТЕ, ВООЗ тощо.

Міністр МНС звернувся з вступним словом до учасників першого організаційного та програмного комітету конференції, зазначивши: «Конференція організовується керівництвом України – Президентом країни, Урядом, який представлений Міністерством МНС. Безумовно, ми будемо діяти спільно з Урядами Росії та Білорусі, міжнародними організаціями. Головною метою проведення конференції є використання уроків Чорнобиля. Чорнобильська трагедія – це біль, який об’єднує колишні республіки Радянського союзу».

Ми всі не можемо не розуміти, що через рік підійдемо до 25-ї річниці з моменту аварії, яка сталася 26 квітня на ЧАЕС. Сьогодні, як ніколи, вже відчутні наслідки катастрофи – це і кліматичні зміни, і це нові виклики.

Чорнобильська катастрофа призвела до значних змін не тільки в Росії, Білорусі та Україні – вона вплинула на процеси, які ми сьогодні спостерігаємо серед всієї Світової спільноти. З великим порозумінням поставилися наші партнери з багатьох країн світу до надання допомоги з ліквідації наслідків трагедії.

Ми багато зробили для того, щоб Чорнобильський майданчик, одна з найпотужніших енергосистем, яка, на жаль, припинила свою роботу, перетворилася на безпечну територію, що, безумовно, повинно стати предметом досліджень науковців усього світу. Ми маємо разом зробити атом мирним!».

У ході Міжнародної науково-практичної конференції також будуть розглянуті такі питання: забезпечення радіаційної безпеки та охорони здоров’я населення, вивчення поточної радіаційної обстановки та її прогноз, моделювання та розрахунок доз опромінення населення, проблеми об’єкту «Укриття», основні аспекти зняття ЧАЕС з експлуатації, стратегії поводження з радіоактивними відходами та відпрацьованим ядерним паливом, вивчення радіологічних наслідків Чорнобильської катастрофи, питання соціального та економічного розвитку територій, що зазнали впливу Чорнобильської катастрофи.

Прес-служба МНС

19 травня Києво-Святошинський центр соціально-психологічної реабілітації населення організував для американської гості  із Медісону (США)  цікаву і насичену програму. Мона Везоу відвідала Київську обласну дитячу лікарню, на території якої розташувався центр. Заступник директора з методичної роботи Ганна Яценко та спеціалісти центру розказали про специфіку соціально-психологічної допомоги хворим дітям, що проходять стаціонарне лікування. Професорка також ознайомилася з тим, як психологи працюють у відділеннях лікарні.
Потім Мона Везоу відвідала Києво-Святошинський територіальний центр соціального обслуговування одиноких, оглянула умови, в яких працюють соціальні працівники, мала бесіду з директором центру Раїсою Єременко. Після цього відбулася зустріч із соціальними працівниками терцентру, яким Мона розповіла про небезпеку емоційного вигорання, надала необхідні консультації, всіх вислухала  і поділилася своїм багаторічним досвідом.
Американська гостя відвідала також Києво-Святошинський центр еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді (директор – Оксана Лисенко). Гостя тільки дивувалася, які різноманітні напрямки роботи в центрі: теплиці, у яких вирощуються квіти та рідкісні рослини; догляд за тваринами (черепахи, морські свинки, кролики), іпотерапія (коні); бісероплетіння – все це для дітей, як здорових, так і хворих на аутизм та ДЦП.
Насамкінець Мона оглянула Боярський краєзнавчий музей. Вона  була в захваті від багатої історії міста Боярки, його культурних традицій. Особливо її зацікавило, що це місто тісно пов’язане з Шолом-Алейхемом, її улюбленим письменником. Вона була вражена, що центр соціально-психологічної реабілітації, до якого вона приїхала із візитом, знаходиться на тій саме вулиці (Хрещатик), на якій впродовж 20 років кожного літа відпочивав і творив великий єврейський письменник.

Обмін простенькими подарунками, зворушливе прощання – ось і добіг кінця візит нашої американської подруги. Фото на згадку.

18 травня у Києво-Святошинському центрі соціально-психологічної реабілітації населення відбувся практичний семінар на тему «Особливості соціальної роботи  з психічнохворими».  Доповідачем була Мона Везоу,  професорка соціальної школи Вісконсинського університету (США).  Слухачами були психологи Києво-Святошинського району, представники Києво-Святошинського територіального центру соціального обслуговування та окремі громадяни з числа рідних психічноїворих.

Мона Везоу у своїй доповіді зупинилася на найпоширеніших психічних захворюваннях, приділивши найбільшу увагу шизофренії та депресії. Щодо останньої хвороби, вона зауважила, що психологам варто бути надзвичайно уважними, щоб не прогледіти таку серйозну хворобу у своїх клієнтів.

Мона також  висвітлила основні моменти соціальної роботи з психічнохворими та їхніми сім’ями. За її словами, важливо, по-перше, надати психічнохворим та їхнім рідним найбільш повну інформацію щодо хвороби, особливостей її перебігу, звернувши увагу, у чому саме може вона проявлятися.  Треба, щоб рідні психічнохворого розуміли, що певні особливості у його поведінці викликані хворобою, а не тим, що він погана людина, впертий  чи хоче навмисне вивести рідних із себе.  Якщо вони будуть краще розуміти хворого, то будуть менше дратуватися і надаватимуть йому адекватну його хворобі допомогу. Але інформація потрібна також і  людині, що страждає на психічні розлади –  вона має розуміти, що з нею відбувається. По-друге, треба забезпечити психічнохворому гідні умови життя (їжа, гігієна,   певний комфорт та ін.). По-третє, забезпечити отримання хворим необхідного медикаментозного лікування, зважаючи водночас на побічні дії ліків.  Було висвітлено також багато конкретних питань за темою.

По закінченню всі бажаючі мали змогу задати свої питання. Особливо присутніх зацікавило, наскільки небезпечно рідним жити поряд і весь час спілкуватися із психічнохворим. Мона певним чином заспокоїла присутніх, зауваживши, що небезпека спілкування з психічнохворими зазвичай перебільшується.  Ризик захворювання на душевну хворобу у звичайної людини за будь-яких умов не перебільшує 1,5 – 2%. Якщо ж хтось має психічнохворих брата чи сестру, відсоток все одно не такий вже і великий і сягає не більш, як 4%. Тож ми бачимо, що небезпека значно перебільшується (іноді побутує думка, що ризик становить мало не 90%). Безумовно,  подібні контакти дуже складні, емоційно виснажливі, але це не має нічого спільного з небезпекою психічних розладів.

Насамкінець Мона Везоу дала ряд індивідуальних консультацій рідним психічнохворих та тим, хто працює з подібними людьми.

З 17 по 20 травня 2010 року Києво-Святошинський центр соціально-психологічної реабілітації населення (м.Боярка) відвідала гостя з Медісону (Вісконсин, США), професорка соціальної школи Вісконсинського університету Мона Везоу. Супроводжувала її перекладачка  Дана Смоляк.

Мона Везоу викладала у школі соціальної роботи Вісконсинського університету з 1970 по 2007 рік. Вона є членом Національної асоціації з допомоги психічно хворим і започаткувала один з перших навчальних курсів з соціальної роботи, що готує студентів до роботи з важкими психічними хворобами. Мона одружена, має трьох дітей і сімох онуків. Один з її дітей, якому зараз 53 роки, з дитинства страждає на шизофренію. Мона вдячна долі за те, що вона мала можливість перетворити своє горе через хворобу сина на професію, що навчає людей робити якомога більше заради допомоги психічно хворим людям та їхнім сім’ям.

Мона Везоу приїхала до України у рамках співдружби українських соціально-психологічних центрів з американською неурядовою організацією FOCCUS (Друзі Чорнобильських центрів у Сполучених Штатах Америки). За десять днів вона відвідала всі Чорнобильські центри – у Бородянці, Славутичі, Іванкові, Коростені та Боярці. Мета перебування професорки соціальної школи – інформування сімей психічнохворих та спеціалістів, котрі працюють з відповідним контингентом про різновиди психічних хвороб, методи соціалізації психічнохворих, особливості соціальної та психологічної роботи з ними.

Пияцтво – чи не найболючіша проблема сьогодення. Останнім часом увага до цього явища з боку наших офіційних інституцій та ЗМІ значно ослабла. Побутовий алкоголізм затьмарили такі біди, як наркоманія та СНІД, зростання злочинності, матеріальні нестатки багатьох громадян України тощо. Але проблема зловживання алкогольними напоями залишається. І якщо не серед своїх близьких, то в нашому найближчому оточенні обов’язково знайдеться хтось, хто потерпає від цієї недуги. З віком   ми можемо за власними спостереженнями скласти значний перелік скалічених доль, зруйнованих сімей, загублених життів. Ця проблема актуальна в рівній мірі, як для жителів міст, так і для сільських жителів. Але ця стаття не про тих, хто дружить із чаркою, а про їх рідних, чиє життя опосередковано теж стало залежним від алкоголю. Читати далі »

Ангеліна ЛАХТАДИР, директор Києво-Святошинського центру соціально-психологічної реабілітації населення, м. Боярка

У березні 2010 року 35 представників із різних областей України завдяки програмі “Відкритий світ” відвідали США, де протягом десяти днів знайомилися з життям американців, їхньою політикою, економікою, освітою, культурою. Все це дало можливість відчути клімат “змін”, який формував цю націю впродовж 200 років.

Зустрічі у Бібліотеці Конґресу США

У Вашингтоні в Бібліотеці Конґресу Посол Джон О’Кіф, виконавчий директор Центру лідерства “Відкритий світ”, та Люіс Маданик, керівник програм Центру, привітали делегатів. Перед нами виступив Сем’юел Потоліккіо, докторант Джорджтаунського університету, заступник директора приймальної комісії школи “Лендон”, неодноразово відзначений як “викладач року” за курс “Релігія та політика”. У 2010 році він виступатиме з програмними лекціями в Польщі й Україні. Пощастить тим студентам, що слухатимуть його курс, оскільки Сем – прекрасний оратор.

Сем’юел Потоліккіо наголосив, що американське кредо – це рівність усіх перед законом. Політики звертають дуже велику увагу на думку громадян. Конституція – це святий документ в Америці. За всю історію зміни в нього вносили лише 27 разів. Конституція створює систему правосуддя, забезпечує спокій в країні, спільну оборону, сприяє загальному добробутові, гарантує свободи.

У сенаті по два представники від кожного штату. Кожен штат має власні інтереси, але коли йдеться про державні справи, всі об’єднуються. У національній єдності – велика сила Америки.

На мою думку, саме цього бракує нам, українцям: стабільної Конституції, дотримання законів, рівності перед законом, більшої автономії реґіонів, щоб в управлінні державою брали участь представники від різних областей.

Колишній посол в Україні (2006-2009), нині віце-президент Центру постконфліктного миру та стабільності Інституту миру США (USIP) Вільям Б. Тейлор-молодший, котрий часто спілкувався з українцями і симпатизує нам, хотів почути думку делегатів щодо політики нового президента України. Делегати відповіли, що ще важко судити, якою вона буде, але українці очікують, що в країні буде системність у виборчому процесі, чітка система законів, вільна торгівля з Європейським Союзом, українська мова буде єдиною державною.

Відбулася зустріч із Мирославою Ґонґадзе, ведучою програми “Час” української служби “Голос Америки”. Мирослава, знаний захисник свободи преси й безпеки журналістів в Україні, продовжує боротися за чесне розслідування й покарання винних у вбивстві її чоловіка. 2001 року Мирослава стала лауреатом стипендії Рейган-Фассел, що була їй надана для вивчення ролі ЗМІ в становленні демократії в Україні. 2009 року український часопис “Фокус” вивів Мирославу на 91-ше місце в рейтингу “100 найвпливовіших жінок в Україні”.

Мирослава Ґонґадзе – прекрасний модератор дискусії. Її та гостей програми цікавило питання “Україна після президентських виборів”. Члени делегації висловили думки, що українці налаштовані на сумлінну працю, консолідацію, щоб стати сильною нацією; треба посилити роль місцевого самоврядування, громадських організацій, ЗМІ; надавати більше можливості жінкам виявляти здібності в усіх сферах діяльності. Ті, хто голосував за іншого кандидата, зазначили, що якщо політика Януковича буде мудрою, якщо його команда працюватиме на благо народу, всі йому допомагатимуть.

У гостях у Надії Комарницької МакКоннел.

Побували ми в затишному й гостинному домі українки, президента Фундації “Україна – США”. Фундація – некомерційна, недержавна організація, заснована 1991 року для сприяння демократичному розвиткові, підтримки ринкових реформ і підвищення рівня обізнаності з правами людини в Україні.

Щира усмішка пані Надії, її гостинність, вишиті українські рушники, ікона Божої Матері, червоні маки та сині волошки на картинах – ось воно, наше, рідне. Відчувалося, що в цьому домі є частинка далекої, але рідної на все життя країни. У кожного з нас защеміло серце – і полилась мелодійна українська пісня, яка розчулила пані Надію і викликала щирі сльози.

Біля пам’ятника Тарасові Шевченку у Вашингтоні

Прекрасні враження залишила прогулянка Вашингтоном. Вразили членів делегації величний Капітолій, Верховний Суд США, Білий Дім.

Перед від’їздом із Вашингтона ми відвідали пам’ятник Тарасові Шевченку. Його було відкрито 27 червня 1964 року в присутності президента США Двайта Д. Айзенгауера за участю близько ста тисяч людей, які з’їхалася з усіх кінців Америки й Канади. Закінчуючи промову на відкритті пам’ятника, президент сказав: “Це не тільки на сьогодні, але й на всі грядущі часи ми нині презентуємо світові цю статую Тараса Шевченка, Кобзаря України та борця за волю, щоб увічнити віру людини в кінцеву перемогу волі. Безупинною працею та при Божій допомозі одного дня настане нова доба, доба всесвітнього миру з волею і справедливістю для всіх”. Пам’ятник збудували за кошти американців українського походження та їхніх приятелів. Захотілося прочитати “Заповіт”, процитувати слова з поеми “Кавказ”: “Не вмирає душа наша, не вмирає воля…”

Знайомство з неурядовими громадськими організаціями (Коламбус, штат Огайо)

Після відвідання Вашингтона членів делегації поділили на групи, і ми вирушили знайомитися з неурядовими громадськими організаціями різних штатів. Я потрапила в Коламбус, штат Огайо.

Громадські організації в Америці використовують у своїй роботі різні форми й методи. Вони контролюють владу, вносять пропозиції. Громадські організації у своїй сфері можуть зробити більше, ніж влада. Часто влада підписує контракт про співпрацю з громадськими організаціями. Люди їм довіряють, а влада дослухається, йде назустріч. Оскільки є загальна довіра, багато спонсорів вкладають кошти в проекти громадських організацій, а ті звітують про використання коштів через ЗМІ або на сайтах. Кожна людина має можливість прослідкувати, як були використані гроші. До роботи в організаціях залучають численну армію волонтерів. Порив американців допомагати іншим просто шокує. Особливо хочуть бути корисними пенсіонери. Коли ми запитували, навіщо це їм, то чули у відповідь: “Якщо в цьому житті я чогось досяг, якщо Бог дав мені роботу, сім’ю, капітал, я повинен віддячити за це, допомагаючи народу, своїй державі, церкві, чим зможу”.

Армія Спасіння – це неурядова громадська організація. Її мета – бути завжди поруч з людьми. Представники цієї структури роздають гарячу їжу та продукти харчування, які їм надають магазини, за що сплачують менші податки. Надають житло, одяг, меблі, допомагають дітям закінчити школу. “Не можна працювати на телекамеру, – стверджує майор Армії Спасіння, –телекамера поїде, а люди залишаться зі своїми проблемами. Їм потрібна стабільна підтримка, доки вони стануть на ноги”.

Вразив інтернат для сліпих дітей. У них є всі умови для навчання й відпочинку: величезна територія, просторий спортивний зал, музичні інструменти, зручні класи. Діти з особливими потребами беруть участь у маршах, спортивних змаганнях, співають, граються, працюють на комп’ютерах, мають бібліотеки. Про них дбають, щоб вони не відчували себе непотрібними суспільству. Пільг під час вступу до ВНЗ вони не мають, що свідчить про рівність. Приємно було спостерігати, що здорові діти ставляться до них як до рівних, дружать з ними, підтримують. Серед нас була вчителька фізики з Одеси, яка теж працює в інтернаті для сліпих дітей. Як би їй хотілося мати такі умови для своїх вихованців! Руслана привезла багато подарунків від своїх учнів і подарувала вчителям і дітям. Вони з радістю обмінювались досвідом, розповідали, які методи і форми роботи застосовують у своїй діяльності. За дорослими захоплено спостерігали діти, які вже мріяли подружитися з одеськими хлопчиками й дівчатками.

У Центрі допомоги дітям і сім’ям, які потрапили в кризові ситуації, мені сподобалось те, що дитина розказує свою історію тільки один раз психологові, який невимушено веде розмову, дозволяючи дитині малювати, клеїти тощо. А всі інші спеціалісти в цей час сидять у сусідній кімнаті перед монітором і спостерігають за розмовою, обговорюють, яку допомогу треба надати дитині. Так зайвий раз не травмують поранене серце. У штаті Центру є психологи і соціальні працівники. Центр співпрацює з вчителями, лікарями, юристами, поліцейськими, волонтерами. За законом, кожен громадянин США зобов’язаний повідомити певні органи, якщо бачить, що над дитиною чинять насильство.

Неурядова організація “Maryhaven” – один із найбільших медичних закладів центрального Огайо, який спеціалізується на лікуванні від алкогольної й наркотичної залежності. Фінансують будівництво й утримують заклад за рахунок податків. Допомогу в Центрі надають усім, хто потрапив у залежність, не дивлячись на те, чи може заплатити людина за лікування.

Зустрічі з земляками

Наша делегація зустрічалася з багатьма українцями, росіянами, білорусами, які тривалий час живуть в Америці. Серед них були такі, що з жахом згадують часи, коли жили на Батьківщині. Вони мають теплі спомини про рідні місця, але впевнені, що ніколи вже не повернуться додому, бо тут краще, тут їхні родини, робота. Є й ті, що мріють повернутися на Україну, але тільки тоді, коли там налагодиться життя, щоб можна було забезпечити майбутнє дітям. Усі були раді нас бачити, ловили кожне наше слово, розпитували про Київ, про останні новини, президентські вибори, мову. Їх цікавило все.

Роздуми наостанок

У Сполучених Штатах Америки ми побували вперше, тому спочатку просто були в захваті від усього, що побачили, потім почали порівнювати, аналізувати. Врешті дійшли думки, що нам треба ще багато працювати над собою, над своєю свідомістю; дуже важливо зрозуміти, що ми один народ, одна нація. Варто замислитися над тим, що залишимо дітям. Треба щирістю і добротою наповнити наші серця, повернутися обличчям до тих, хто потребує нашої допомоги. Зробити все, щоб наші міста були чистими, бо це наша країна. Як її можна не любити?

Американці довго йшли до свободи. За цей час їхня мрія натрапляла на суворі випробування, але принцип урядування, керованого народом, через народ і для народу, сформував цю демократичну державу. Ми ще зовсім молоді. Вірю, що в нас усе попереду.

За матеріалами газети “Слово просвіти”

На базі Києво-Святошинського ЦСПР пройшов тренінг, присвячений Міжнародному дню сім’ї за темою: «Моя щаслива родина» (психолог Слєпова О.В.) для 1 класу Боярської ЗОШ №2. День сім’ї світ відзначає 15 травня з метою поглиблення розуміння питань сім’ї.

Під час тренінгу кожен із діточок розказав, що таке сім’я і для чого вона взагалі потрібна. Усі згадували про щасливі моменти, які вони провели зі своїми батьками, намалювали свій найщасливіший день, який вони провели із своїми батьками.

Так що ж таке сім’я у дитячому розумінні і для чого вона потрібна, на погляд наших малюків? Надамо їм слово.

Уляна, 6 років: «Папа потрібен у сім’ї для того, щоб дітки росли нормально. Ще потрібні братики, щоб грати з маленькими і маму не відволікати. Папа повинен вирішувати проблеми сім’ї і вибирати діткам мультики. Ще він має лаяти діток. Бабуся потрібна в сім’ї, щоб давати мамі поради і дивитися за дітьми, коли мама на роботі. Вона ще потрібна, щоб лагодити одяг, варити смачний компот, плести різні шапочки, рукавички, носочки і розповідати цікаві казки».

Гліб, 7 років: «Папа потрібен, щоб у дворі прибирати, лагодити крани, робити ремонт у хаті. А мама потрібна, щоб готувати їжу, виховувати дітей. Братики потрібні, щоб гуляти з дітьми і робити те, що менший скаже. Бабуся потрібна, щоб дитину не залишати одну вдома, коли мама на роботі, щоб її ніхто не вкрав. І забирати із школи, коли мама на роботі. А ще – варити варення, привозити суниці і полуниці.»

Олена, 7 років: «Мама потрібна, щоб вкладати дітей спати, варити їм їсти, доглядати їх, купувати іграшки і гойдати на гойдалці».

Роза,7 років: «Папа потрібен, щоб ходити на роботу, заробляти гроші. Мама має доглядати за дітьми. Синок має допомагати татові і робити, що тато скаже, а дочка повинна прибирати у хаті».

Таня, 7 років: «Мама потрібна, щоб доглядати дітей і допомагати робити уроки. Папа повинен допомагати мамі варити їсти. А коли мами немає вдома, тато має глядіти дітей. Сестра має допомагати мамі, а син – татові».

Ось такі вони, дитячі судження про свою родину. Читайте, аналізуйте, робіть висновки.

Тренінгове заняття закінчилося дуже цікаво і зворушливо. Дітки виявили бажання відвідати однокласницю, котра знаходилась на той момент на стаціонарному лікуванні у пульмонологічному відділенні (наш центр, у якому проходив тренінг, розташований на території Київської обласної дитячої лікарні). Адже дівчинці дуже сумно на День сім’ї хворіти і бути відірваною від родини. Щоб дівчинка не сумувала, всім гуртом малеча прийшла до лікарні і подарували власноруч виготовлену листівку. Сюрприз удався. Дівчинка була приємно вражена і відвідинами, і яскравою листівкою, про що казали її щасливі очі та весела посмішка.

Оксана СЛЄПОВА

12 травня 2010 року у Києво-Святошинському центрі СПР відбувся практичний семінар для заступників ЗОШ з виховної роботи на тему: «Батьківські збори та інші форми роботи з батьками». У семінарі взяли участь представники практично всіх шкіл району. Кожен із присутніх мав змогу поділитися своїм досвідом по роботі з батьками. Психолог Центру Ганна Яценко підсумувала висловлювання присутніх і висвітлила засади співпраці освітян і батьків з психологічної точки зору. Керівник інформаційно-аналітичної служби центру Марія Кириленко пообіцяла узагальнити отриману інформацію і розробити пам’ятку для молодих учителів «Як ефективно провести батьківські збори».