БЗкошт: Спільнокошт Земляків

Ти учень і тебе не оминула проблема булінгу в школі? Тоді ці поради для тебе.

Головні дійові особи цькування:

Агресор – активний булер, ініціатор, призвідник цькування (може діяти один або з групою підтримки).
Посіпаки – члени групи підтримки лідера (почет, свита); прислужники, які коряться наказам агресора, а також пасивні булери, які підтримують цькувальників, але самі не діють.
Жертва (жертви).
Свідки – мовчазні спостерігачі, які ніяк не реагують і вдають, що нічого не відбувається.

Ти агресор чи посіпака?

Основа поведінки агресора – це завжди страх. Тільки боягуз б’є слабшого. Це ж не про тебе?
Це не круто, не смішно і не весело. Ти робиш іншій людині боляче. Це може призвести до непоправних результатів – аж до суїциду жертви. Ти ж не хочеш прожити з цією провиною все життя.
Цькування інших – це по-дитячому. Насправді ти вже виріс.
Коли ти подорослішаєш, тобі буде соромно за свої дії, і навіть твої друзі з часом зрозуміють, що ти діяв неправильно і погано. Вони не захочуть спілкуватися з тобою після закінчення школи. Ти дійсно цього хочеш?
Не думай, що інші схвалюють твою поведінку і всі на твоєму боці. Їх висновки і дії можуть бути зовсім не такими, на які ти розраховуєш.
Самоствердження за рахунок інших – це тупо. Так ти не станеш справжнім героєм. Шукай нормальні способи самоствердження.
Агресія щодо слабших псує життя не лише жертві, але й тобі. Ти ж не хочеш спаплюжити свою долю?
Іноді люди направляють свою агресію не на тих, хто винен у їх бідах: вони можуть бути невдоволені собою, або їх ображає хтось інший. Може, варто спочатку розібратися в собі?
Ображати інших – це ганебно. Ти ж не підлий жорстокий цькувальник?
Все можна виправити поки ще не пізно. Ти достатньо сильний, щоб це припинити.

Ти свідок чи пасивний агресор?

Ти нічого не робиш, коли інших ображають? Не думай, що ти в безпеці: якщо проблему булінгу не вирішити, ти можеш стати наступною жертвою, незалежно від того, як ти себе поводиш і з ким дружиш.
Пройде час, і тобі буде сумно і неприємно згадувати, що ти міг щось зробити, але пасивно спостерігав чи хихотів, коли над кимсь знущалися. Твої спогади про школу можуть бути назавжди затьмарені.
Не обов’язково ставати героєм, щоб когось захистити. Якщо проблему не замовчувати, вона перестане бути такою гострою і з часом буде вирішена. Почни про це говорити.
Якщо тобі пропонують приєднатися до знущань з когось, скажи тверде «ні». Можеш додати «Мені це не подобається», «Це неправильно», «Слабших гнобити – мужності не треба».
Якщо знущання загрожують здоров’ю жертви, терміново клич на допомогу когось із дорослих.
Якщо хтось з однолітків жаліється тобі на те, що його цькують, вислухай і поспівчувай йому – це вже допомога. Разом подумайте, до кого із дорослих можна звернутися за порадою.

Ти відчуваєш себе жертвою цькування?

Не думай, що ти в чомусь винний чи гірший за інших: жертвою булінгу може стати будь-хто.
Про всяк випадок, спробуй визначити, що саме у твоїй поведінці чи зовнішності може дратувати однокласників. Зверни особливу увагу на охайність, дотримання правил гігієни, наявність неприємного запаху тощо.
Подумай, що може провокувати чіпляння – не бери із собою грошей, дорогих речей чи щось інше, що може зацікавити нападників.
Уникай ситуацій, за яких ти можеш залишитись один на один з кривдниками. Ходи безпечними маршрутами.
Не намагайся зрозуміти і виправдати агресорів, але й не роби з них монстрів – іноді вони дійсно не розуміють всієї міри того лиха, яке коять.
Зроби спробу поспілкуватися наодинці з лідером, який провокує цькування, – без свого почету він може виявитися більш менш нормальною людиною.
Стримуйся та уникай відкритого конфлікту – не виказуй страху, не дратуйся, не плач, не давай волю гніву, не лізь першим у бійку, за можливості просто покидай «поле бою».
Зрозумій, що кривдникам приносить задоволення твоє реагування на цькування. Проаналізуй, яка твоя реакція найбільше надихає твоїх кривдників і роби навпаки.
Спробуй взагалі не реагувати, але це не має бути вдавана байдужість – тебе дійсно повинні не зачіпати дражнилки чи глузування. Цьому можна навчитися.
Поговори з психологом (не обов’язково шкільним), пошукай тренінги або поради з впевненої поведінки, керування гнівом, вміння казати тверде «ні».
Навчись найпростішим способам зберігати спокій: порахуй до 10, повільно подихай, уяви себе в якомусь безпечному місці.
За аналогією з тваринним світом, слідкуй, щоб твоя поведінка не нагадувала «підібганого хвоста» – тримайся впевнено, стій прямо, дивись у вічі або розфокусованим поглядом «крізь кривдника». Пам’ятай вислів: «Чим складніша проблема, тим рівніша спина».
Підготуй і старанно завчи декілька фраз-відповідей на глузування. Потренуйся невимушено і з байдужим виглядом їх промовляти. Спробуй знецінювати ситуацію, використовуючи гумор.
Не фокусуйся на шкільних проблемах. Шукай друзів за інтересами. У гуртках та спортивних секціях більше шансів знайти однолітків зі схожими уподобаннями.
Не применшуй проблему. Якщо тобі некомфортно, сумно і не хочеться йти до школи – це вже достатньо серйозно.
Не сподівайся, що «якось буде», і все минеться само собою. Проблему доведеться вирішувати.
Один у полі не воїн. Звернись по допомогу. Сильна людина шукає соратників по боротьбі.
Не тримай ситуацію в секреті. Звернися по допомогу до того, кому ти довіряєш. Це може бути друг чи подруга, старший брат чи сестра, вчитель, хтось із шкільної адміністрації, класний керівник, учитель, психолог, батьки, друзі батьків тощо.
Поспілкуйся зі старшими учнями – у них можуть бути свої історії успіху і сучасний підхід до проблеми.
Миттєво повідомляй батьків та всіх, кому довіряєш, якщо мав місце щонайменший прояв фізичного насилля: наступного разу все може бути набагато серйозніше.
Не виконуй сліпо всі поради, що тобі дають. Спочатку оціни, наскільки вони прийнятні для тебе і реальні з точки зору твого внутрішнього стану, впевненості в собі і чи враховують усі обставини й особистісні риси кривдників.